Чи може війна на виснаження принести мир Україні - NYT
Getty ImagesАмериканське видання The New York Times у статті "Що 70 років воєн можуть розповісти нам про російсько-український конфлікт" аналізує методи ведення війни в Україні, порівнюючи її з іншими війнами, що відбувалися у період від Другої світової.
Автор статті Макс Фішер пише, що від російського вторгнення в Україну чекали постмодерних способів війни, де пануватимуть маніпуляції засобами масової інформації, дезінформація, кібератаки, операції під фальшивими прапорами та винищувачі без розпізнавальних знаків.
І такі елементи були, пише видання, але домінувала все ж таки традиційна динаміка 20-го століття: зміна бойових ліній танків і військ, міські штурми, боротьба за панування в повітрі та за лінії постачання, масова мобілізація військ і виробництво зброї.
Після 1945 року подібні конфлікти стали рідшими, але повністю не зникли. Серед прикладів - війни між Ізраїлем і арабськими державами, Іраном та Іраком, Вірменією й Азербайджаном, Індією і Пакистаном, Ефіопією та Еритреєю. Саме на них посилаються військові історики й аналітики, коли їх просять провести паралелі з російською війною в Україні.
Кожна війна - унікальна. Але є певні спільні тенденції, які можуть пролити світло на те, що рухає бойовими діями, що визначає перемогу чи поразку, а також яким буде кінцевий результат.
Такі війни зазвичай розпочинаються через фундаментальні територіальні суперечки, а отже вписані в концепцію національної ідентичності сторін конфлікту, пояснює Сергій Радченко, історик з Університету Джона Гопкінса. Це робить конфлікт настільки складним для вирішення, що бойові дії часто повторюються впродовж багатьох десятиліть.
"Крім того, більшість звичайних воєн зводяться до промислового виснаження", - пояснює Майкл Кофман, директор відділу російських досліджень у CNA, дослідницькому інституті в Арлінгтоні, штат Вірджинія.
"Сторона, яка краще відновлюється, здатна витримати війну, зрештою перемагає".
Російсько-українська війна ідеально вписується в цю модель, що допомагає пояснити багато її поворотів, додає Кофман.
Наприклад, здатність кожної сторони захоплювати й утримувати території значною мірою визначає її здатність застосовувати танки та іншу важку техніку краще, ніж супротивник.
Українські війська в ДонецькуА, оскільки ефективно знищувати важку техніку може авіація, то швидкість виснаження кожної сторони на землі частково визначається тим, хто контролює небо.
Видання наводить приклад Ірану, що завершив свою десятирічну війну з Іраком у 1980-х роках, лише коли нарешті захопив контроль над небом.
В Україні ж контроль неба багато в чому залежить від того, чи зможе вона розгорнути достатню кількість зенітних озброєнь, щоб дати відсіч авіації РФ.
І тут знову постає питання виснаження, як економічного, дипломатичного, так і військового.
Це допомагає пояснити, чому Україна прагне отримати західну військову допомогу, чому західні уряди прагнуть рецесії російської економіки, і чому російські війська здійснили так багато атак на українські міста, що погіршує українську промисловість, аж до роботи її енергосистеми, і тому змушує Україну перекидати частину протиповітряної оборони до міст, віддалених від поля бою.
Усе це, у певному сенсі, є фронтами у війні промислового виснаження, пише видання.
Це також нагадує інші подібні війни, наприклад, Корейську війну, де повітряні атаки під керівництвом США спустошили північнокорейські міста у спосіб, що не відрізняється від атак Росії в Україні, а часто й перевершує його.
Один з уроків цих конфліктів полягає в тому, що, коли кожна сторона відчайдушно намагається йти в ногу з іншою, вона докладає чимало зусиль, щоб отримати міжнародну підтримку.
Це може продовжити війну, якщо вона вигідна агресору, як це зробили американська та саудівська підтримка під час спроби вторгнення Іраку в Іран.
Це може допомогти вирішити результат війни, як це було в деяких конфліктах на тлі розпаду Югославії, де підтримка Заходом однієї сторони зрештою перевищувала підтримку Росії іншої.
Це також може ширше змінити глобальну політику.
Геополітичні лінії, встановлені Корейською війною, де Північ заручилася підтримкою СРСР і Китаю проти підтримуваного США Півдня, актуальні й через 70 років.
"Говорячи про російське вторгнення в Україну, на думку спадає "Війна Судного дня", — каже історик Радченко, маючи на увазі арабо-ізраїльську війну 1973 року.
Коаліція арабських держав, що напала на Ізраїль, прагнула витіснити його з територій, які він захопив під час попередніх бойових дій, і відновити своє домінування в регіоні. Так само як Москва прагне повернути Україну у свою орбіту і відновити в Європі деякі свої позиції радянської доби.
У своїй промові про початок вторгнення в Україну президент Росії Володимир Путін зайшов так далеко, що назвав це війною, спрямованою на те, щоб виправити те, що він вважав історичною помилкою на тлі розпаду Радянського Союзу 30 років тому, коли Україна стала незалежною державою.
Нові війни, старі візерунки
Те, що війна між Росією і Україною, здавалося б, відповідає старій моделі, а не окреслює новий напрямок у війні, як багато хто передбачав, може запропонувати ширші уроки для світу.
"Стратегічна зброя не замінила і не замінить армії", — вважає аналітик Стефані Карвін.
Лише звичайні сили можуть захопити й утримати територію, зробивши їх центральною одиницею ведення війни. Новіші технології, такі як безпілотники чи супутниковий зв'язок, не змінили цю динаміку, як і нові методи, як-то кібератаки чи маніпуляції ЗМІ.
"Немає сумніву, що способи ведення воєн еволюціонували з часів Клаузевіца з впровадженням нових технологій", — пояснює Радченко, маючи на увазі прусського генерала XVIII століття, якому приписують сучасну військову теорію.
Але знову і знову, додає він, те, що спочатку можна було б назвати революцією у військовій справі, насправді виглядає як досить повільні зміни.
Попри численні спроби великих і малих військових держав розробити методи ведення війни, достатньо ефективні, щоб нав'язати супротивнику свої політичні цілі, жодна ще не знайшла способу ухилитися від важкої роботи для досягнення взаємоприйнятного миру.
Але урок останніх 80 років може полягати ще й в тому, що якщо держави не можуть дійти згоди — можливо, як у випадку зі ставленням Росії до України, оскільки одна сторона вважає саму незалежність іншої нестерпною — тоді навіть боротьба до стану взаємного виснаження може не принести мир.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!