"Наче кінець світу". Як живе і б'ється Бахмут - символ українського спротиву Росії
Багато з тих, хто залишився в Бахмуті, літні, як 86-річний Анатолій, і шукають їжу"Це найжорсткіша операція, яку я коли-небудь бачив. Ворог організував найсильніший штурм Бахмута. Таких військ ми ще не бачили", - розповідає український командир.
Командир із позивним "Скала" керує українською операцією з оборони міста Бахмут на Донбасі з підпільної кімнати на непоказній вулиці. Це - один із головних командних центрів українських військових у місті, і мало хто з журналістів тут був.
Високий здоровенний чоловік із блискучими очима дивиться відео з дрона, що ширяє за східною околицею міста, на великому екрані в центрі кімнати.
Один із підрозділів батальйону намагається виявити розташування російських позицій, допомогти іншому підрозділу, який щойно вийшов на оборону східних підступів до Бахмута, який постійно атакують.
- Місто, що стримує війська Путіна. Як живе понівечений війною Бахмут
- Чому Бахмут став Сталінградом для росіян і вони за будь-яку ціну хочуть його взяти
- Бахмут: єдиний напрямок, де росіяни досі наступають
Крім російських збройних сил, на передову навколо Бахмута відправили тисячі найманців з ПВК "Вагнера".
Командир "Скала" керує операцією з підземного командного центру в Бахмуті"Вагнерівці відкрито наступають на нас під вогнем, навіть якщо вони засмічують землю своїми тілами, навіть якщо з 60 людей у їхньому взводі залишилося лише 20. Дуже важко стримати таке вторгнення. Ми не були готові для цього, і ми зараз вчимося", - каже командир "Скала".
"Кілька тижнів тому ми втратили позиції на східних підступах до міста, тому що ворог постійно штурмував нас. Ми відійшли на другу лінію оборони, щоб врятувати наших солдат", - додає він.
"Ми намагаємося працювати розумно і повернути ці позиції. Іноді доводиться відступати, щоб правильно атакувати ворога", - пояснює командир.
Лідер ПВК "Вагнера" Євген Пригожин заявив, що українці перетворили кожен будинок у Бахмуті на фортецю, і тепер там "500 ліній оборони".
Росія докладає всіх зусиль, щоб взяти Бахмут - цю битву вважають для неї критичною після того, як вона втратила позиції на Херсонщині та Харківщині. Захоплення Бахмута також є важливим для досягнення мети Росії - взяти під контроль увесь Донбас.
Бахмут перебуває під постійними обстріламиПротягом усієї нашої розмови з командиром "Скалою" згори чути приглушені вибухи. Щойно ви виходите на вулицю, звук стає настільки гучним, що калатає серце - жахливий свист снарядів, що летять, а потім оглушливий гуркіт удару.
І ці звуки ніколи не припиняються, оскільки бомби продовжують падати.
Один місцевий житель описав це як "кінець світу" - і бувають моменти, коли здається саме так.
Бомби розтрощили житлові будинки, знесли фасади й утворили воронки на узбіччях вулиць. У Бахмуті важко знайти ціле вікно. Земля всіяна битим склом і сміттям.
За повідомленням поліції Донеччини, лише 4 січня внаслідок російських обстрілів міста загинули двоє літніх жінок.
Тіло загиблої від російських обстрілів жінкиКолись це було тихе звичайне містечко на сході, відоме своїм ігристим вином. Тепер воно стало синонімом війни та опору України.
Бахмут розташований на життєво важливому перехресті доріг, але з часом битва за нього набула символічного значення. Президент України Володимир Зеленський нещодавно назвав його "фортецею нашого духу".
У Бахмуті до війни проживало трохи більше 70 тисяч людей. Залишилася лише десята частина його мешканців - переважно літніх чи бідних.
Хоча вулиці здебільшого порожні, ми бачимо десятки мирних жителів у місцевому "пункті незламності".
Там є електрика та Wi-Fi, який надає супутникова система Starlink Ілона Маска. Волонтери роздають пакунки з продуктами, ліками та іншими необхідними речами. Дров'яна пічка в центрі підтримує тепло в кімнаті.
Це порятунок для людей у Бахмуті.
У пункті незламності можна зігрітися та зарядити телефониБагато людей сидить навколо розеток, намагаючись зарядити телефони.
Навіть коли снаряди падають всього за кілька сотень метрів від пункту, люди не здригаються. Вони ніби заціпеніли, щодня тікаючи від бомб.
Хоча травма помітна на багатьох обличчях.
Чому ви не поїдете, запитали ми Анатолія Сущенка, який стояв у черзі за продуктами.
"Мені нікуди їхати. Я один. Хто захоче взяти 86-річного? - відповів він. - Тут хоч іноді солдати викидають їжу чи суп, я знаходжу і з'їдаю. І безкоштовно отримую хліб. За все життя я такого не бачив. У мене вдома всі вікна повилітали, і ворота були знищені".
Люди мають різні причини залишатися у місті. Ольга Тупікова сидить у кутку кімнати з 13-річною дочкою Діаною.
"Я думаю, що всюди в Україні однаково небезпечно. Деякі наші сусіди виїхали і померли деінде. Тут у нас є будинок. У нас є коти і собаки. Ми не можемо їх залишити", - каже вона.
"У нашому даху 21 дірка, а в гаражі - дев'ять. Я їх щоразу лагоджу, вікна також намагаюся відремонтувати. Зазвичай діри з'являються від осколків, але останнім часом до нас також залітає каміння, утворюючи діри розміром з голову", - додає вона.
Ольга з дочкою Діаною не хоче їхати з рідного міста"Живемо як миші. Швидко вибігаємо по хліб, вибираємо різні шляхи, щоб повернутися додому. До світанку шукаю дошки та колоди [щоб відремонтувати дім]. Увечері шукаю води, бо її в місті немає", - розповідає Ольга.
"Звичайно, страшно. Але зараз ми це робимо по-армійськи, по-солдатськи. Ми жартуємо, що шеф-кухарі нічого не знають про приготування їжі [порівняно з нами]. Ми можемо з чого завгодно приготувати їжу на відкритому вогні або навіть на свічці", - додає вона.
Місцева влада намагається переконати людей виїхати.
Ми зустрілися з Олексієм Ревою, який уже 33 роки є мером Бахмута.
"Залишаються ті, хто не має грошей і не хоче зіткнутися з невідомим. Але ми з ними про це говоримо. Тому що безпека - це найважливіше, безпека і спокій", - каже він.
Чому він сам залишається, запитуємо ми. "Це моє життя, моя робота, моя доля. Я тут народився, тут виріс. Тут поховані мої батьки. Моя совість не дозволить мені покинути наших людей. І я впевнений, що наші військові не дозволять Бахмуту впасти", - каже мер.
На полях за межами міста ми бачимо щоденну роботу, яка допомагає місту триматися.
Підрозділ солдатів, з якими ми зустрічаємося, намагається виявити розташування росіян і стріляти в їхній бік з артилерії - гармат радянської доби Д-30 - щоб дозволити українській піхоті щодня просуватися вперед. Але просування майже немає.
"Обладнання застаріле. Воно добре працює і виконує свою роботу, але воно може бути кращим. Ми також повинні бути дуже економними зі снарядами, дуже точними з цілями, щоб у нас не закінчилися боєприпаси. Якби у нас було більше техніки та сучасного озброєння, ми б змогли знищити більше цілей, що значно полегшило б роботу нашій піхоті", - каже один із військових Валентин.
Зима теж ускладнює ситуацію. Військові кажуть, що зброя не так добре працює в холодну погоду.
"Нам просто потрібно витримати цей період, вистояти, а потім піти в контрнаступ і боротися", - сказав Ярослав.
Кожна сторона намагається виснажити іншу. Це битва на витривалість.
- Російський наступ під Бахмутом спадає - британська розвідка
- Росія втомилась від невдач під Бахмутом і перекидає війська на Соледар - ЗМІ
- "Росія зараз в повному тупику, ситуація на фронті застрягла" - Буданов
Ми запитали, як бійці себе мотивують щодня. "У всіх нас є сім'ї, до яких хочеться повернутися. У Валентина щойно народився син, але його сім'я в Німеччині, тому він його ще не бачив", - каже Ярослав, тоді як Валентин сором'язливо посміхається.
"Його мотивація - колосальна".
Матеріал підготовлений за участю Імоджен Андерсон, Мар'яни Матвейчук, Санджая Гангулі та Дарії Сіпігіної.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!