Рада і ще один рік війни
Спільна фотографія народних депутатів під час засідання Верховної Ради 3 березня 2022 рокуПотім парламент зібрався на наступне засідання вже аж у березні. Майже кожен заходив в Раду зі зброєю, її забирали на вході в спеціальні бокси. Більшість приїздила з західних областей потягами. Рішення погоджувалися на закритих онлайн засіданнях лідерами фракцій, і в залі все було максимально швидко і без дискусій та обговорень.
Всі намагалися швидко проголосувати і піти з зали засідань. Але в залі традиційно збиралося понад триста людей, попри те, що росіяни стояли вже за п’ять кілометрів до Києва, і тривога лунала ледь не щогодини.
Щоправда, після деокупації Київщини ситуація почала змінюватися. Вже засідання продовжували навіть під час тривог, а в зал повернулися традиційні «тьорки»… Все як завжди. Окрім хіба тих колег, які посивіли, бо потрапили в окупацію… І тих, хто всі ці дні найжорстокіших боїв за Київ був тут. Ми знали хто є тут, зустрічалися в одних і тих же місцях, де збиралися війські, журналісти та політики…
А ще пізніше у день засідань в парламент повернулися всі ці дорогі авто, які будівля на Грушевського 5 бачила під час всіх скликань. Тільки нині ці авто вже ніхто не знімав на камери, бо журналістів до Ради з 24 лютого так і не пустили, навіть в порядку ротації. Там працює одна камера - каналу Рада.
Фото: facebook/Вікторія Сюмар… Проходжу повз знімальну групу, і журналіст питає, чи може мене записати. Питаю:
- Навіщо? У вас же все одно табу на опозицію в марафоні?
- Це для архіву і соцмереж, - каже він.
Далі до знімальної групи підходить один колега із новоствореної «групи». Його записувати дозволено. Журналіст питає:
- Що ви можете розказати про сьогоднішнє засідання?… Посміхаюся, бо це найгостріше питання, яке дозволено спитати…
По дорозі назад запитую у журналіста:
- А пам’ятаєте часи, коли в депутату можна було гострі питання ставити? І коли тут депутати тікали від «акул пера»?)
- Вони ж іще повернуться, ті часи? Правда?
- Сподіваюся…
Щоб потрапити в марафон, треба довго домовлятися з владою. Кожній такій появі передують цілі серії перемовин. Жодної пропорційності в цьому немає. Є «чорні списки», кого там бути не повинно за жодних обставин, і «білі» - кому надана привілея появлятися єдиному інформаційному марафоні. Дозвіл, про чию роботу має право дізнатися країна, видають на Банковій. Тому очевидно, представники якої партії там зрештою присутні. Всі решта - мають канути в лєту, або піти в політичне небуття.
Ця стратегія в принципі станом на зараз дає свої плоди. І не має жодного значення, хто що робить. Депутат Сергій Рудик весь цей час на фронті. Як Михайло Забродський - в Генштабі. Але їх не запрошують коментувати нічого в марафон, попри найбільшу очевидну експертність з головної теми. З «героїв» великої війни люди мати знати лише декілька прізвищ тих, кого регулярно бачать в телевізорі. І це не про військових.
Михайло ЗабродськийАльтернативою лишається хіба що інтернет та соцмережі… Але новий закон про медіа тепер буде регулювати і інтернет видання. Щось мені підказує, що після кількох перевірок бухгалтерських документів онлайн сайтів Нацрадою, критики там може суттєво поменшати. Ну а ті, хто документи не надасть, цілком можуть бути визнані анонімними і бути закритими.
Часом я думаю, що мені нагадують ці кроки з повної зачистки інформ простору (бо всі не владні канали просто вимкнули з цифри без жодного законного рішення). І на думку спадає Росія. Там з зачистки інформаційного простору починалася путінська диктатура.
Я знаю, що Україна - не Росія. Але я так само знаю, що сильні держави складаються з сильних і незалежних інституцій. І ЗМІ та парламент - одні з найважливіших з них.
Впродовж цього року як парламентська гілка влади, так і «четверта влада» сильнішими точно не стали. Незалежнішими також. І якщо вже ми платимо таку високу ціну за те, аби не бути Росією, то варто звернути увагу і на цей фронт - як попри війну не втратити самих себе і свою європейську сутність…
Фото: facebook/Олександр Корнієнко