Як росіяни добровільно цілими родинами їдуть вбивати українців. І разом гинуть в Україні
Yegor Aleyev/TASSПісля оголошення Путіним мобілізації в Росії на війну за синами часом стали вирушати і їхні батьки. Підконтрольні Кремлю медіа в якийсь момент навіть намагалися розкручувати тезу про непереможність такої армії.
Але після того, як або батько, або син, або обидва члени такої родини почали повертатися додому пораненими чи гинули в Україні, прокремлівські ЗМІ порушувати цю тему припинили.
"Коли синові прийшла повістка під час часткової мобілізації, батько, навіть не звертаючись до військкомату, одразу поїхав з ним на збірний пункт у Камишині, де заявив, що хоче брати участь у спеціальній військовій операції добровольцем. Звичайно, йому з таким досвідом бойової підготовки та володіння зброєю не змогли відмовити, та й вік, що цілком ще підходить - 45 років. Служити будуть разом, прикриють один одного, допоможуть, підтримають. - так 3 жовтня розповідала читачам газета "Уезд. Вести Камышинского района" про відправлення на фронт Олексія та Василя Каліаніді. На війну батько та син вирушили з Петрова Вала - невеликого містечка у Волгоградській області неподалік Камишина.
У січні 2021 року Олексія взяли на строкову службу. Перед відправкою до військкомату батько особисто поголив сина, а його мама потім відраховувала місяці та дні до його повернення додому.
Коли Олексій, відслуживши, повернувся до Петрова Валу на початку 2022 року, він вирішив піти вчитися на машиніста, планував пов'язати життя із залізницею, як і його батько, який працює у ВО ВЖТ - відомчій (воєнізованій) охороні залізничного транспорту.
Каліаніді-старший - ветеран бойових дій у Чечні, тож коли сина мобілізували, вирішив вирушити на війну разом із ним добровільно. Олексій після оголошення мобілізації та отримання повістки встиг перед відправкою на фронт одружитися 24 вересня.
- "У спину стріляють свої, ліс повен загиблих росіян". Історія мобілізованого з Єкатеринбурга
- "Краще сяду у в'язницю". Історія росіянина, який відмовився воювати в Україні
"В очі дивитися важко"
Але воювали батько та син разом зовсім недовго. Вже 21 жовтня в тій же газеті "Уезд" вийшла нова стаття: "І плакали небеса, що не змивали своїми струменями сліз, які котилися по щоках дітей, підлітків, сивих чоловіків, зовсім молодих жінок і всіх, хто прийшов проводити в останню путь земляка - двадцятирічного петроввальця Олексія Каліаніді".
Василя Каліаніді на похороні сина не було. З пораненнями він перебуває на лікуванні у московському військовому шпиталі імені Бурденка.
"Ви розумієте, мені для початку у нього потрібно запитати, чи зможе він з вами спілкуватися, чи не зможе. Дуже важко, - сказала BBC Олена Каліаніді на запитання, чи готовий буде її чоловік поговорити з журналістом про поїздку на фронт. - Нам взагалі навіть одне одному в очі дивитися важко, кожен з нас вважає себе винним, що ми не змогли якось повернути все в інший бік. Я не знаю, як правильно висловитися, але зрозумійте, як важко втрачати дитину. Занадто свіжа рана, щоб говорити на цю тему".
Історія сім'ї Каліаніді для Росії не є унікальною. З початку російського вторгнення в Україну вже кілька разів траплялося, коли близькі родичі з однієї родини гинули чи отримували поранення на фронтах.
Батька поховали поряд із сином
4 жовтня до Дзержинська прийшла новина про загибель військовослужбовця з цього міста Кирила Лядова. "Наш близький друг сім'ї, бойовий товариш, дуже добра і відкрита людина, йому було всього 23 роки, - написала подруга загиблого військового. - Найпозитивніша і для багатьох незамінна людина завжди була готова прийти на допомогу, підтримати. Він загинув при попаданні артилерійського снаряда у колону".
На сторінці місцевої газети - сімейне фото, батько та синБатько Кирила Лядова - Романа - поховали там же, у Дзержинську, наприкінці серпня. За плечима у чоловіка були обидві чеченські кампанії, на схід України він вирушив спочатку як волонтер та розвозив гуманітарну допомогу від нижегородського відділення ОНФ, а потім добровільно вступив на службу до чеченського полку "Ахмат". Провоював два місяці та загинув внаслідок мінометного обстрілу.
"Не зміг залишитися тато вдома, коли сина півроку навіть у відпустку не відпускали", - сказала BBC вдова Романа Лядова. Від подальшої розмови вона відмовилася: "Ми поговорили між собою... Сім'я проти. Трагічності це не зменшить. Тільки зайвий раз сторонні язики розмусолюватимуть наше горе".
- "Ми називаємо їх "мʼясом": як українці женуть росіян на сході
- Як російські мобілізовані вже гинуть і здаються в полон на війні в Україні
Наприкінці травня у Комі поховали братів Лоскутових, які служили в одній частині та загинули в одному бою. Похорон військовослужбовців відвідав губернатор Володимир Уйба, який розповів, що Філіп та Олександр Лоскутови служили кулеметниками, а 13 травня потрапили під обстріл, з якого не змогли вибратися.
"Вони загинули за нас з вами, за наших дітей, за наших онуків. Загинули за вільну та незалежну Росію. За вільне та незалежне життя наших братів у Малоросії, на території України", - сказав глава регіону присутнім.
Загинули першого дня війни
Брати Василь та Олександр Муреньких із Краснодарського краю загинули у перший же день війни, 24 лютого.
У старшого з братів, Василя, залишилися дружина та двоє синів. У молодшого - дружина та дочка, яка народилася за кілька днів до загибелі батька, тож він її жодного разу в житті не бачив.
Віцегубернатор краю Олександр Власов, який відвідав похорон братів у селі Братсковське Коренівського району, сказав їхній матері такі слова: "Вам велике спасибі та низький уклін за те, що виростили справжніх захисників нашої батьківщини. Які до кінця виконали свій військовий обов'язок із захисту нашої батьківщини і винищення нацистської гидоти".
Після початку мобілізації близькі до Кремля ЗМІ якийсь час розповідали історії батьків, які йдуть на фронт слідом за синами, намагаючись таким чином продемонструвати всенародну підтримку війни та мобілізації, що проводиться в країні.
"Батько із сином вирушать воювати на одній БМП"; "У Вузловій, у Тульській області, хлопцю вручили повістку, його батько працівник МНС пішов слідом за сином. Гордість за таких батьків!"; "У нас теж друг мого батька пішов за сином. Вони в одній роті. Працювали обидва в нафтогазовій компанії. Він обіймав керівну посаду. Тепер кожен вечір у нашій родині закінчується звітом від їхньої дружини та мами. Пишаємося ними і чекаємо додому. Зараз в армії цікавий контингент - інженери за професією, я думаю, вони принесуть особливу користь і скоро ми переможемо! - такі історії, наприклад, публікував співробітник "Комсомольської правди" Олександр Коц.
Після того, як стало ясно, що мобілізація у населення вкрай непопулярна, а з фронту почали приходити новини про загибель перших мобілізованих, публікація подібних історій про героїчних батьків, які йдуть на війну, зійшла нанівець.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!