"Від мене нічого не залежить". Що таке вивчена безпомічність і як її побороти
AFPТриває війна, змінюється сама - і водночас змінює нас.
Наші захисні механізми допомагають нам адаптуватися до вже звичних, хоча і абсолютно ненормальних, умов війни.
Але тоді ворог знову створює нову хвилю, нову реальність, до якої знову треба адаптуватися.
Так, коли почалася нова хвиля масованих атак, ми знову на якийсь момент відчули себе, як 24 лютого.
Та все ж - не так. Ми стали з "Азовсталі". Нас похитнуло, але наші механізми психіки зреагували і замортизували удар.
Багато хто відчув злість - від роздратування до люті. Багато хто - тривогу, розгубленість. Багато хто - втому, знесилення й безпорадність. Більшість відчули все це одночасно, у різних пропорціях.
Нелогічні, не передбачувані, неконтрольовані атаки викликають те, чого всі терористи хочуть: відчуття безпорадності. Від мене нічого не залежить. Нема сенсу боротись і сперечатись. Нічого не змінити. Ці думки опускають руки, гасять очі і згинають коліна.
Це те, що плекали цілою нацією наші сусіди. "Гомо совєтікус" мав бути зламаним, зашуганим, безвольним і маленьким гвинтиком великої машини.
Це те, чого вони чекають від нас, і те, чим ми їх дивуємо, лякаємо, бісимо. Бо ми не такі.
Бо ми десь ще знаємо цінність волі. Бо ще можемо сміятися в лице своїм страхам. Підніматися. І перемагати їх.
Відчуття втрати контролю і безсенсовності - дуже липке, як болото.
Ви чули про експерименти з формування навченої безпорадності? Собаки, що певний час жили в клітках, по яких проходив електрострум, ніяк не могли впливати на його появу чи завершення. І вони втрачали волю настільки, що навіть не тікали з клітки, коли вже мали свободу.
Коли раз за разом стикаєшся з безрезультатністю своїх дій, своїх зусиль, своїх мрій - приходить розчарування.
Коли навколо тебе несеться буря війни, і ти не можеш її зупинити, виникає відчуття, що ти маленький, а світ великий і страшний, тож полиш надію, всяк, хто тут заходить.
Але в це топке болото глибоко заходити не варто.
AFPТак, ми не можемо один-на-один здолати війну. Але наша задача - фокусуватися на тому, що ми можемо. Знаходити нашу спроможність. Силу. Дію.
Ми неспроможні змінити світ? Точно? Ви впевнені? А скільки історій, коли одна людина і одна ідея змінювали все на багато поколінь вперед. Коли крок за кроком захоплювала нових і нових людей, однодумців, народжуючись десь на кухні чи в гаражі.
Щоразу, коли ви скидаєте чашку кави на ЗСУ, сотні таких чашок об'єднані перетворюються на супутники, безпілотники, шкарпетки, спальники і броніки. Одне підтримуюче слово може врятувати життя.
Крок за кроком, фокусуйте свої емоції в силу, в дію, в наближення перемоги. Не буває маленьких кроків. Не буває маленьких надій.
Від вас точно залежить, як ви потурбуєтесь про себе сьогодні, і про тих, хто поруч. Від вас залежить, про що ви будете сьогодні думати. Про що мріяти.
Складіть список того, що ви можете. Сфокусуйтесь на цьому. Хай які маленькі кроки це б не були, вони можуть стати вашими кроками до перемоги. Перемоги над зневірою. Над безпорадністю. Над ворогом.
Бо навчена безпорадність - це не навчене уміння давати собі раду. Тож, нам усім зараз важливо вчитись давати собі раду.
Згадувати, коли ми були сильними. Помічати маленькі досягнення.
Так, ми не можемо наодинці спинити війну, врятувати життя і міста. Але ми можемо зробити один маленький крок. І коли робити ці кроки разом в одному напрямку, ми тримаємо стрій і наближаємо перемогу.
Тож, довгий видих, фокус на своїх мріях, і хоча б маленький, але важливий крок вперед.
А якщо ви відчуваєте, що вам потрібна підтримка, дайте можливість спеціалістам психотерапевтам зробити свої кроки, і свій вклад в перемогу.
Getty ImagesХочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!