Оборонна "Лінія Вагнера" Росії на Донбасі. Що це таке і чи зупинить вона танки ЗСУ

Протитанкові рови та бетонні піраміди. ПВК "Вагнер" будує, якщо вже не збудувала, протитанкові оборонні інженерні споруди в Луганській області - вочевидь, приготувавшись до оборони у разі прориву української армії.
- Чи може Україна відповісти на російські удари по містах такими ж ударами по території РФ
- Україна проти "Шахедів". Як недорого та ефективно боротися з дронами-камікадзе
Згідно з картою, опублікованою в агентстві РИА ФАН, що пов'язують з ПВК "Вагнер", лінія починається від російського кордону на схід від Луганська і потім йде на північний захід до Кремінної, де різко повертає на південь. Далі вона сягає майже Світлодарська.
Ця лінія відокремлює умовну північну частину Луганської області від південної. Раніше в соцмережах експерти й військові блогери припускали, що ЗСУ прагне відсікти й звільнити північ Луганщини.

Телеграм-канал GREY ZONE, який також асоціюють з ПВК "Вагнер", стверджує, що лінію збудували самі вагнерівці.
"Лінію Вагнера" ніхто нікому не доручав робити, - йшлося у повідомленні. - ПВК "Вагнер" будує укріпспоруди, виходячи з оперативної ситуації та власних планів. Вона йде вздовж Сіверського Дінця, оскільки передбачає ешелоновану оборону. Інші деталі вважаємо недоцільним розкривати".
Репортажі про будівництво лінії публікували РИА ФАН та інші російські видання. На них видно ряди бетонних пірамід і техніку, що риє вздовж цих рядів протитанкові рови.
"Лінія Вагнера" вже зараз простяглась на десятки кілометрів і використовується грамотно за всіма правилами: з квадратно-пірамідальними укріпленнями із залізобетону та мінними загородженнями", - йдеться в матеріалі, опублікованому на сайті РИА ФАН.
"У найближчому майбутньому цю систему порівняють з легендарними укріпспорудами минулих воєн - лініями Маннергейма та Мажино", - стверджує автор.

Насправді ж те, що будують військові інженери ПВК "Вагнер" у Луганській області, відрізняється від укріплень на лініях Маннергейма у Фінляндії та лінії Мажино у Франції у Другій світовій війні.
Вони не повністю відповідають військовим інструкціям радянської армії.

Протитанкові загородження
У військовій інженерії такі споруди називають "невибуховими загородженнями". Крім них, є також мінно-вибухові, електризовані та інші.
Невибухові загородження бувають протипіхотними та протитанковими. Бетонні піраміди "Лінії Вагнера" належать до протитанкових, їх називають надовбами. Під час Другої світової війни вони отримали неофіційну назву - "зуби дракона".
Крім бетонних "зубів" також бувають протитанкові їжаки, завали в лісі та горах, снігові вали тощо.

Завдання протитанкових загороджень - затримати танки на певному місці, де їх може вбити артилерія.
Протитанкові надовби почали використовувати у військово-інженерній справі відразу після появи на полі бою танків. Спочатку проти танків застосовували загородження з різних матеріалів, зокрема, зроблені з колод.
Але вже у Другу світову під час облаштування довгострокових ліній оборони почали використовувати або бетонні, або кам'яні надовби.
Вони могли бути різної форми й розмірів, кубічної, пірамідальної, конусної форми, або взагалі залізобетонними балками.
"Грамотно за всіма правилами"
Щоб ефективно зупиняти танки, надовби повинні мати кілька важливих властивостей.
- Мати певну форму. Є кілька типів, але більшість мають форму конуса, піраміди.
- Їх розташовують в кілька рядів у шаховому порядку
Надовби на "Лінії Вагнера" мають форму тетраедра та встановлені у кілька рядів. Судячи зі знімків з повітря, шаховий порядок не дотримується, але поряд з ними є протитанкові рови, що не повністю, але все ж таки відповідає інженерним настановам.
У виданні "Довідник офіцера інженерних військ" від 1989 року йдеться, що надовби з колод, сталевих або залізобетонних балок, а також з каменю встановлюють за допомогою екскаватора. Тобто їх потрібно частково закопувати в землю.

Надовби "Лінії Маннергейма" також закопували в землю. "Висота надземної частини надовбів коливалася від 70 до 100 см, у ґрунт їх заглиблювали на 100-150 см", - писав у книзі "Танки у Зимовій війні" письменник, директор Військового музею Карельського перешийка Баїр Іринчеєв.
На численних фото протитанкових загороджень різних оборонних ліній часів Другої світової видно, що надовби, найімовірніше, частково закопували в ґрунт.
Логіка цих дій зрозуміла. Напівзаритий у землю надовб значно важче перекинути або змістити. Він буде стійкішим і під час обстрілу, і при спробі зрушити його бульдозерним ножем.
Відомий щонайменше один випадок, коли протитанкові надовби у формі тетраедрів просто ставили на землю. В англійському графстві Кент збереглися кілька таких об'єктів часів Другої світової війни. Очевидно, їх встановлювали в очікуванні висадки німецького десанту.
Ці протитанкові піраміди виготовляли не промисловим способом, а відливали неподалік у спеціальній бетонній формі в землі, після чого перевозили на вантажівках до місця встановлення.
- Вони мають бути по можливості добре замасковані
"Лінії протитанкових надовбів мають бути замасковані так само ретельно, як і лінії окопів, вогневі точки. Супротивник не повинен знати про них доти, доки його танки не натраплять на цю перешкоду. Причому його необхідно поставити у таке положення, щоб у нього не було іншого вибору, окрім як долати їх", - йдеться у статті.
Ця рекомендація з'явилася в інженерних настановах після того, як з'ясувалося, що надовби не дуже стійкі до артилерійського вогню - наприклад, під час Зимової війни 1939 року у Фінляндії, тож до кінця війни фіни почали маскувати загородження.
Надовби "Лінії Вагнера" не замасковані взагалі. Судячи з репортажів РИА ФАН, вони розташовані в чистому полі та добре помітні здалеку.
Чи легко штурмувати укріплені лінії?
Самі по собі протитанкові загородження не можуть зупинити бронетехніку, лише затримати. Їхня ефективність залежить від того, які засоби використовують разом з ними. Такі перешкоди можуть бути оточені мінними полями, а місцевість перед ними пристріляна артилерією.
ЗСУ досить успішно протистоїть російській армії в районі Донецька, де бойові дії по суті не припинялися з 2014 року.
Українці теж застосовують на Донбасі протитанкові загородження, але, судячи з фото, масивні бетонні надовби, які зазвичай не закопані в землю, становлять не суцільну лінію. Ними, радше, перегороджують дороги, змушуючи техніку звертати на мінні поля.
Основу української оборони складають укріплені позиції для піхоти, артилерії та бронетехніки. При цьому бронетехніка й артилерійські системи мають часто змінювати позиції, щоб уникнути вогню у відповідь.
Інформації про успішне застосування стаціонарних протитанкових загороджень у відкритій пресі не було.
Стійкість "Лінії Вагнера" можуть забезпечити не так рови і "зуби дракона", як артилерійська підтримка, укріплені позиції для піхоти, наявність бронетехніки, розвідка, зв'язок тощо.
Крім того, те, що ця лінія розташована за річкою Сіверський Донець, робить її ще більш стійкою з погляду оборони. Форсування річки - найскладніше завдання, а зміцнена лінія оборони ще більше її ускладнює.
Але, з іншого боку, танки, що беруть участь у цій війні, оснащені 125-міліметровими гарматами, які цілком здатні зруйнувати здалеку невелику бетонну піраміду. Гаубиці, що підтримують наступ, стріляють ще потужнішими снарядами.
Те, що "зуби дракона", коли їх добре видно здалеку, стають вразливими до вогню артилерії, помітили ще під час Фінської війни.

Фінські війська використовували добре укріплені оборонні позиції на "Лінії Маннергейма" і згодом на "Карельському валу". На відміну від переважно рівнинної місцевості в Луганській області, фінські укріплення лежали в лісах, де було досить багато скель, тож ця місцевість сама по собі була зручнішою для оборони.
"Надовби в багатьох місцях виявилися слабкими, їх зрушували 30-тонні "Т-28". Ба більше - сапери часто просто підривали надовби, пробиваючи проходи для легких танків. У 13-й легкотанковій бригаді полковника В.І. Баранова практикували стрільбу по надовбах бронебійним 45-мм снарядом, що руйнував кам'яний надовб повністю, і "БТ" бригади в бойових умовах розчищали собі шлях самостійно. На руку радянським військам зіграв й гарний огляд ліній протитанкових надовбів з далеких артилерійських позицій, особливо на відкритих і рівних ділянках місцевості", - йдеться в книзі Олексія Ісаєва "Десять міфів Другої світової".
"Надовби не були замасковані, з радянської передової їх бачили і могли знищувати вогнем артилерії. Радянські сапери також могли заздалегідь спланувати бойовий маршрут для підриву надовбів у нічний час", - пише Ісаєв.
Інженерні танки
Для боротьби з різними загородженнями розробили й спеціальну техніку, наприклад, інженерні танки. В СРСР створили інженерну машину ІМР-2. Такі машини мала й українська армія, але скільки саме їх залишилося зараз, сказати важко.

У пресі повідомляли, що така спецтехніка потрапила до рук ЗСУ під час наступу під Харковом, але, знову ж таки, про її стан і подальшу долю нічого невідомо.
Крім того, в українській пресі пишуть, що Німеччина обіцяла передати Україні п'ять інженерних машин Pionierpanzer 2A1 Dachs. Цю інформацію підтверджує голландська дослідницька група Oryx.
Такі машини розчищають шлях для наступу бронетехніки й разом із саперною технікою, що чистить підходи від мін, можуть подолати "зуби дракона" та протитанкові рови "Лінії Вагнера".
Ви завжди можете отримувати головні новини в месенджер. Достатньо підписатися на наш Telegram або Viber.