Міжнародний комітет Червоного Хреста: відсутність контакту
Президент Міжнародного комітету Червоного Хреста Пітер Маурер та міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров під час зустрічі у Москві, 24 березня 2022 року.Від початку посилення гуманітарних викликів, які щодня кидала РФ світовій спільноті, реакція Міжнародного комітету Червоного хреста не могла не дивувати. Чого вартувала лише зустріч президента Міжнародного комітету Червоного Хреста Петера Маурера з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим та його скандальна заява про намір організації «відкрити Офіс у Ростові-на-Дону задля допомоги українцям». Тоді українське суспільство обурювалось саме спробі легалізації депортації українців в РФ під прикриттям вдаваної нейтральності МКЧХ. Розуміння цією організацією концепту нейтральності щодо сторін конфлікту увійшло в пряме протиріччя з основною задачею МКЧХ – допомагати жертвам збройних конфліктів та пропагувати міжнародне гуманітарне право.
Втім, трагедія Оленівки та реакція предстаників МКЧХ затьмарила усе. Коли захисники «Азовсталі» покидали завод 17 травня, президент України Володимир Зеленський заявив, що вони будуть звільнені за окремим механізмом, а поки вони перебуватимуть на окупованій території, їхню безпеку гарантуватимуть ООН і МКЧХ. Важкопоранені захисники були направлені у медичні заклади у тимчасово окупованому Новоазовську, інших через гуманітарний коридор доправили до колонії в Оленівці.
Колона автобусів вивозить українських військових з Азовсталі , 17 травня 2022.Проте час спливав, питання звільнення наших захисників затягувалось. То зникала, то з’являлась надія, що все відбудеться ось-ось, йшли надскладні багатокомпонентні перемовини. Поки не сталася трагедія 29 липня, коли Росія вбила полонених, намагаючись зімітувати обстріл колонії українськими Збройними силами. Насправді йшлося про брутальне знищення Російською Федерацією свідків та постраждалих від її злочинів – представники каральних органів РФ вдавались до катувань українських захисників і, за словами представників ГУР, намагались змусити полонених брати участь у пропагандистських зйомках для російського телебачення та зізнаватись у звірствах, яких вони не скоювали.
Україна одразу ж розпочала перемовини про повернення тіл наших захисників, на що РФ ніяк не могла погодитись: адже за будь-якої незалежної експертизи у тих випадках, де це було можливо, у України б з’явились неспростовні докази катувань, що застосовували російські силовики до наших полонених.
Як стверджували самі представники МКЧХ, їм вдалося відвідати Оленівку лише двічі. І не випадало говорили про візит до полонених, який би здійснювався відповідно до стандартів організації. За словами речника Міжнародного комітету Червоного Хреста Олександра Власенка, місія просто привезла полоненим питну воду, не маючи можливості оглянути усі приміщення, де перебувають полонені, і тим більше поговорити з ними без свідків. Представники місії розділяли полонених, яких має відвідати МКЧХ, на три групи: поранені, утримувані та загиблі в Оленівці.
Колонія в Оленівці після обстрілів.Але при цьому у МКЧХ наполягають: безпеки наших полонених вони не гарантували і гарантувати не могли, бо «це залежить від сторін конфлікту», і, ніби то, вони поінформували сторони про те, що початково не могли надати таких гарантій. Ці слова повністю протирічать тому, що сказав президент Зеленський та що говорили інші українські посадові особи. Але у даному разі ще важливіше, що, вочевидь, у МКЧХ так і не зробили висновок зі своїх попередніх комунікаційних помилок: говорячи про надчутливу для українського суспільства тему – тему наших полонених та наших втрат – вони знову і знову говорили не про полонених. А лише про себе на тлі цієї ситуації. Українці не очікували та не очікують від цієї або будь-якої іншої організації чудес, але очікують принаймні рефлексії та розуміння складності ситуації. В першу чергу для родичів та близьких загиблих та полонених.
І лише 11 жовтня, в ході обміну тілами загиблих військовослужбовців Україні вдалось повернути наших загиблих в Оленівці. У повідомленні Мінреінтеграції України окремо наголошувалось, що перемовини про повернення тіл були дуже і дуже складними.
13 жовтня 2022 року керівник Офісу президента Андрій Єрмак оголосив ультиматум представникам Червоного Хреста: у тому випадку, якщо за три доби вони не зможуть дістатись Оленівки та відвідати українських полонених, Україна разом з партнерами знайде опцію, як створити та направити експертну групу для виконання тої роботи, яку так і не зміг виконати МКЧХ. Термін ультиматуму сплив, і жодних змін у ситуації з відвідуванням полонених не відбулося. Ба більше – місія Міжнародного комітету Червоного Хреста не з’явилась на лінії розмежування 17 жовтня 2022 року, коли туди прибула українська делегація, про що повідомив Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець.
Дмитро Лубінець спільно з народними депутатами України прибули на межу з тимчасово окупованою територією, де мали зустрітися з МКЧХ, щоб спонукати його домогтися від РФ доступу до Оленівки і відвідати український військовополонених.У свою чергу у Червоному Хресті твердять: на лінію розмежування не приїхали саме тому, що перебувають у Донецьку і готові відвідати Оленівку, як тільки отримають хоча б мінімальні гарантії безпеки.
Можна скільки завгодно говорити про те, чи був/міг бути подібний ультиматум ефективним, чи так має будуватись українська комунікація з подібними структурами, але факт лишається фактом: першою проблеми з комунікацією надчутливих гуманітарних питань продемонструвала не українська сторона. Немає людини, яка б не розуміла, що основна провина у всьому тому, що відбувається з українськими полоненими та українцями, що страждають від дій агресора, лежить саме на ньому – тобто на Російській Федерації. Однак наразі ми бачимо повторення того сценарію, в рамках якого Україна жила 7 довгих років – від 2015 до 2022, після підписання Комплексу заходів з реалізації Мінських домовленостей. Усі ці роки посередники, міжнародні організації та інші формально нейтральні сторони прагнули показати видимість прогресу у виконанні домовленостей. І коли в них не виходило тиснути на РФ задля виконання гуманітарної та безпекової частини, наші партнери вдавались до тиску на нас, на українську сторону. Бо прогрес має бути продемонстровано тут і зараз. І простіше демонструвати його за рахунок України, яка у своїх діях керується літерою закону, а не власними уявленнями про те, що повинно, а що не повинно бути зроблене.
Настав час визнати: цей підхід провалився. Він дискредитував себе разом з Мінськими домовленостями, і переносити подібні практики на гуманітарні питання під час активної фази бойових дій між Росією та Україною, коли від дій РФ щодня гинуть та страждають люди – неприпустимо. Злочини скоює саме Росія і жодні спроби сперечатись з українською стороною в її оцінках ситуації ніяк та ніколи не замінять повноцінного тиску світової спільноти на РФ.
Фото: EPA/UPGІ представникам Міжнародного Комітету Червоного Хреста варто замислитись про те, як і навіщо вони функціонують зараз і як і навіщо вони мали б функціонувати.