Масові страйки у Франції: без бензину, метро і шкіл
Фото: EPA/UPG
Фото: alarabiya.netВсім підвищення зарплат на 52%
День французів тепер починається о 5 годині ранку з того, щоб зайняти місце у черзі на заправці. З кінця вересня у країні страйкували одразу дві найбільші мережі постачання нафтопродуктів – Total та Exxon. Минулого тижня керівництво другого знайшло спільну мову зі страйкарями, а от у Total до компромісу далеко. В піковий момент майже 30% заправок у країні працювали в обмеженому режимі. Це зокрема торкнулося найзаселенішого паризького регіону і півночі Франції.
Попри страшенні незручності, 42% французів заявляють, що підтримують страйкарів і розуміють їхні вимоги. То чого ж саме хочуть працівники Total, які досі відмовляються повернутися до роботи? Усе почалося зі скандальної новини – президент компанії, Патрік Пуйане, збільшив свою зарплату на 52% за минулий рік. Усе це завдяки суперприбуткам Total, викликаних зростанням цін на паливо та зростанням ціни акцій. “Ми всі хочемо зарплату на 52% більшу”, – з таким популярним слоганом на вулиці у неділю вийшли представники інших галузей, підтримані політиками лівої коаліції.
Уряд до страйку на заводах поставився з суворістю. Коли відсутність бензину почала позначатися на доставках продовольства та на діяльність швидкої допомоги, влада вдалася до реквізиції працівників. На практиці це означає, що ключовий персонал, необхідний для відновлення виробництва заводу, отримав від префектури зобов’язуючі листи із наказом повернутися на роботу, адже від цього залежить громадський порядок і безпека. Керівництво Total тим часом пообіцяло співробітникам 6% підвищення наступного року і “бонус” цього року. Ситуацію вдалося стабілізувати лише частково.
Робітники TotalEnergies та Esso ExxonMobil під час протесту, біля нафтопереробного заводу TotalEnergies у Ла Меді,, Франція, 11 жовтня 2022 р.Ліва “поступова” революція
Градус напруження не тільки не спав, а й перекинувся на інші галузі. У неділю по всій Франції на марш проти високої вартості життя і низьких зарплат на вулиці вийшли 140 тисяч протестувальників (30 тисяч за даними поліції). Коли (колишній) прихильник Путіна Жан-Люк Меланшон закликав перетворити 16 жовтня на революцію, він, напевно, очікував більшого ажіотажу, однак сказати, що протест зовсім провалився, не можна. Натовп у неділю виявився, як мінімум, дуже строкатим: у ньому були помічені як давні вороги Макрона “жовті жилети”, так і нобелівська лауреатка – письменниця Анні Ерно.
“Це лише початок”, – в одним голос з різних телеканалів заявили представники “лівих”. Знали, про що кажуть. Минуло два дні і вже 300 тисяч французів (107 тисяч, за даними поліції) вийшли на протест, присвячений усе тим же болючим темам – інфляції і зарплатам. У вівторок у країні не ходили потяги, не їздили автобуси, були закриті численні школи та кафедри університетів. До кінця тижня мають повідомити про нові дати акцій протесту. “Ліва” революція буде поступовою, запевняють у партії Жана-Люка Меланшона.
Тисячі протестувальників беруть участь у загальнонаціональному страйку з вимогою підвищення зарплат, Париж, 18 жовтня 2022 року.Макрон дедалі авторитарніший?
На Макрона тим часом ані протести, ані страйки великого враження не справляють. Президент дав чітку вказівку своїй прем’єрці Елізабет Борн довести до кінця суперечливу пенсійну реформу та затвердити бюджет з неабияким урізанням видатків. Ані перше, ані друге рішення великої популярності президенту не принесуть. Ба можуть призвести до ще масштабніших заворушень у країні. Здається, він цим ніскільки не переймається.
На останніх парламентських виборах партія Макрона втратила абсолютну більшість, тому шансів на успішне голосування бажаних законів небагато. Та й це президента не турбує! В рукаві у нього залишається козир – конституційна стаття 49.3, яка дозволяє проштовхнути закон без голосування, за одностороннім рішенням уряду. Щоправда у цьому разі парламент має право висловити кабінету міністрів вотум недовіри. Та щоб уряд впав, потрібно дві третини голосів, яких в опозиції немає. Тому на ризик Макрон іде абсолютно свідомо.
Реквізиція заводів, проштовхування законів силою – часу на вмовляння французів у президента, здається, немає. Або ж йому просто набридло пояснювати свої рішення? Та як зміниться ситуація, якщо одноденні акції протесту перетворяться на тривале блокування країни, а на вулиці замість 300 тисяч, вийде в два рази більше? За часів “жовтих жилетів” уряду таки довелося піти на поступки. Історія може повторитися.
Пасажири очікують на платформі під час страйку працівників французької залізниці на Ліонському вокзал у Парижі, 18 жовтня 2022 року.