Вбивали цивільних, пили і бомбили Ірпінь. Розповіді російських контрактників про війну
Anadolu Agency via Getty ImagesРосійських контрактників, що звільнилися після перших місяців війни, знову відправляють на передову - вже за законами мобілізації. Щоб знову не опинитися на полі бою, молоді чоловіки тікають за кордон, погоджуються на тюремний термін, йдуть до психіатричних лікарень - і розповідають ВВС, чому вони це роблять.
- "Нахера нам Херсон, вмирати за нього не збираюся": протести, підпали військкоматів і хаос із призовом у Росії
- "Полковник - не дебіл, полковник розуміє". Як росіян мобілізують на роботі
- Я за фахом навідник артилерійських систем. Тож особисто зі зброєю в руках - я не вбивав. Моя робота так виглядала: коригувальник з біноклем дає координати цілі, офіцер розраховує кут, я навожу приціл і натискаю важіль - він не залізний, це - не важко. Вбитих я не бачу. В артилерії тобі кажуть "ціль відпрацьована" - і все.
- А де цього навчають?
- Ну, теоретично в армії, але в мене нічого такого не було. За час мого контракту ми двічі виїжджали - просто покататися і понаводити на ціль. Нікуди не стріляли.
- То ви вперше у житті стріляли, коли заїхали на територію України?
- Так. Вперше ми вистрілили під Бучею.
- Тобто ви вперше у житті на війні - і вистрілили там також вперше у житті?
- Так.
20-річний Сергій з Краснодара спочатку розмовляє з ВВС уривчасто й неохоче. У липні він утік з батальйону в Попасній, кілька місяців сидів удома, ні з ким не розмовляючи про те, як п'ять місяців воював.
23 вересня йому зателефонував військовий прокурор і сказав: "Або ти в понеділок знову їдеш туди, або ти сядеш". "Я назад їхати не готовий", - каже Сергій. За п'ять місяців війни він бачив "майже все - і більше не може".
"Без цілей і плану"
19-річного Сергія призвали до війська навесні 2021 року і вже у серпні запропонували укласти контракт: в останні роки міноборони РФ переводило на цю форму служби якнайбільше юнаків, цифри були важливі для звітів про кількість професійних військових в армії.
Наприкінці січня його з товаришами по службі - молодшому було 18 років - відправили на навчання до Білорусі.
"Ми дізнались, що їдемо в Україну 23 лютого", - каже Сергій. Солдатам сказали: "Якщо там нагорі нічого не вирішать до ночі", то всі їдуть. І видали сухий пайок на три дні".
- Втекти не можна було?
- Там тікати вже немає куди.
На "ідеальних, начищених, підготовлених механіками" танках їхали до Чорнобиля без обстрілів. Перший трапився у Гостомелі - по батальйону з майже 600 людей прилетіли снаряди української артилерії: "Відразу п'ять трупів і десятки поранених, навіть серед тих, що сиділи всередині. БМП-2 - тонкі, і їх спокійно пробиває".
Знищений під Києвом російський танк, березень 2022 р.Того дня Сергій побачив першого в житті мерця: загинув його 19-річний товариш по службі, з яким разом служили під Краснодаром.
"Почалася паніка. Ми заїхали на якийсь склад у лісі. Ми зупинилися і взагалі розгубилися. Ми тупо не знали, що взагалі робити. І командири не знали, що робити. На командирів накричав командир батальйону: "*** [чому] ви просто стоїте!" - І тоді вони сказали нам "займати позицію".
Полк Сергія "накопав якихось окопів" і залишився у лісі ночувати. Того дня обстріляли не лише їх - за словами Сергія, українські війська "повністю розбили одну дивізію", і вночі ті, що вижили, брели лісом "кудись, фіг зрозумій куди".
"Ну, наші почали по них стріляти. Ті закричали". Наскільки Сергій знає, обійшлося одним пораненим.
Вранці проїхали кілька кілометрів до іншого лісу. Українці тим часом розбомбили склад, де була перша стоянка полку (у розпорядженні ВВС є відео ударів).
Ані цілей, ана плану у командирів не було, каже Сергій. Навіть їжі не було, видані на три дні сухпайки розтягували на тиждень.
"Чому немає їжі, ніхто не пояснював. Наші командири теж не їли. За командира полку не знаю - але ж у них є розвідвзвод, який всі магазини чистить, тож вони, мабуть, їли вдосталь".
"Відстріляли і далі пішли бухати"
На початку березня батальйон, де був Сергій, заїхав до Бучі: "Ми артою прикривали піхоту". Стали в самому центрі міста, вийшли з танків - і за пів години до них прилетів снаряд: "Одразу мінус два замкомандири полку, наш комбат і купа рядових". Так загинув ще один товариш по службі Сергія з-під Краснодара.
Знищена у Бучі російська бронетехніка, 4 березня 2022 р.Коли командир гине, нового призначають з тих, хто вижив. Досвідчених при цьому на фронті мало: всім по 19-20 років, каже Сергій. "Були деякі командири, що по п'ятірці відслужили. Наш командир відслужив 12 років, але жодного разу в бойових діях не був, у частині сидів. У нього дах з'їхав за тиждень. Він напився і заліз на другий поверх будинку, десь далеко вибухнув якийсь снаряд - він зістрибнув униз, переламав ноги. Його забрали, грошей не виплатили, зараз до психлікарні ходить".
У Бучі солдати почали грабувати порожні будинки й магазини: "Жерти було нічого від самого початку, ми забирали консерви й хліб". Жили у підвалах багатоповерхівок.
"Якщо на наші позиції місцеві заходили - їх брали, допитували і майже відразу вбивали. Вони скидали ЗСУ теги нашого розташування. Сидиш бувало, повз чоловік на велосипеді проїхав, і за хвилину по нас прилітає дуже точно. Та там такі кадри траплялися - на квадроциклі їде, всіх нас знімає на телефон, у нього на шоломі було написано "Воїн світла", а на квадрику - "Світловоїн", ***. Його зловили - вбили відразу".
При цьому про фото масових поховань з Бучі Сергій каже, що "є й постановочні". На деяких кадрах він впізнавав ями, які російські військові самі копали, щоб маскувати танк: "А на фото поряд хрест стоїть. Але це не могильні ями, ми ж знаємо. А вони виставляють, що типу тіла". Однак те, що це не збігається з його ж словами про те, що місцевих військові розстрілювали, бо підозрювали у допомозі ЗСУ, Сергій не пояснив.
Військові багато пили, каже Сергій. Алкоголь знаходили скрізь - по будинках, у магазинах. Горілка, віскі, бурбон, настоянки, джин, ром, коньяк, граппа і чача. Але якщо в цей момент приходили координати за ціллю - вилазили і йшли стріляти п'яними.
- Тверезіли від адреналіну?
- Та ні. Відстріляли і далі йшли бухати.
У дні затишшя у дворах самі смажили м'ясо. Місцеві не приходили. "Вони усі знали, якщо вони вийдуть з будинків з підвалів - по них відкривають вогонь. Їм одразу це сказали, коли ми приїхали до Бучі. Коли обходили будинки й зачищали тих, хто працював у поліції, ЗСУ, хто з документами, у кого в телефонах що було… Насправді забирали всіх чоловіків".
- А з жінками що робили?
- По-різному було. Я нічого. І моя перша батарея також нічого.
"Танк навіть не їздив"
Бойове завдання було обстрілювати Ірпінь, що за п'ять кілометрів від Бучі. Два тижні артилеристи щодня стріляли, а піхота намагалася взяти місто.
"Наші робили туди три-чотири заходи, але далі п'ятисот метрів просунутися не змогли, не те, що його взяти. В українців стояли танки, а наша піхота була на БМП - це не проб'є танк. Щодня поверталися з втратами".
Їм казали, що невдовзі їх змінять. "Скоро, мовляв, прийдуть інші. Зараз селище візьмемо - і вас змінять. Недовго вже". Але ніхто не приходив.
19 березня по російському танку прилетів снаряд української артилерії. Він вибухнув і спалахнув, почалася паніка, з нього вогонь перекинувся на сусідні танки, один встигли відігнати, а шість танків згоріли вщент, розповідає Сергій.
Разом з технікою згоріли всі речі, від спальників до трусів, навіть бронежилети з касками й автомати.
Нову зброю видали за півтора дня, за дві доби пригнали два танки - в одного не працювала коробка перемикання передач, а інший, 1964 року випуску, зовсім не стріляв. "Та він навіть не їздив - його постійно прикурювали від іншої машини". Нових речей нікому не видали.
Ірпінь, 26 травняІрпінь росіяни так і не взяли. 2 квітня, коли міноборони РФ заявило про відведення військ з київсько-чернігівського напрямку, роту Сергія обстрілювали шість годин - "висунутись не могли". Перечекавши годину без пострілів, вони вийшли з підвалів, випустили по 28 снарядів у бік українців і поїхали назад.
Майже всі танки згоріли, тож 40 військовим довелося обліпити броню трьох тих, що залишилися, - і їхати зовні.
"Їм усім по 19 років. І тепер вони зникли безвісти"
Полк Сергія повернувся до Росії через Білорусь. Вже на першій зупинці звільнитись захотіли дві роти по 90 людей у кожній. Але командири переконали їх, що їх усіх кинуть до в'язниці - і роти залишились у батальйоні.
У Бєлгороді вони просиділи два тижні у наметах у лісі, на КамАЗі їздили до міста купували їжу - бо там "теж не годували, жодних сухпайків не було".
Там Сергій двічі писав заяву про звільнення, писав відмову від спецоперації - "ми віддавали їх командиру полку - він їх навіть не читав".
Контрактник з іншого батальйону, 19-річний Антон з Іваново розповідає ВВС, що його з товаришем командири у травні "лякали трибуналом, гнобили, кричали, що розстріляють у спину, якщо підемо".
"Але деякі хлопці без рапорту їхали, вартовому зброю залишали і йшли. Постійно їхали. Батальйон зв'язку - їх там 60-80 людей, наприклад, взагалі всі відмовилися. Аж до того, що командира в наручниках хотіли в Іваново везти".
"Знаєте, там були такі хлопці фанатичні, які добровольцями на місяць, на три місяці контракт уклали. Вони йдуть у бій разом з нами, заходять, потім розвертаються просто на полі, кладуть зброю і кажуть "Я все" - і йдуть. Ми також поїхали на попутці".
- А що трапилось? Чому?
- Ну… втрати там великі. У травні там від багатьох батальйонів добре, якщо 10 людей залишилося. Та й на психіку дуже впливає. Я як почав у людей стріляти і розуміти, що це… важко… І вони ще вбитих хлопців додому не відправляють. Просто там ховали при мені. Дуже рідко роблять вантаж 200. Особливо коли там спека була майже 40 градусів. Вони просто одразу розкладаються. А батькам нічого не кажуть, пишуть - зник безвісти. Там дуже багато хлопців, у яких контракт закінчувався за місяць-два. Їм усім по 19-20 років. І тепер вони зникли безвісти. Для батьків просто зникли. А я коли додому їхав, на кордоні бачив чоловіків, які просто рвуться воювати. Але вони не розуміють - що це. Їм у новинах усе не так показують.
- Ви снайпер, кажете, що були на війні два тижні й брали участь у трьох боях. Ви рахували, скількох людей убили?
- Там немає часу рахувати.
- "Привіт російським дезертирам". Як у Грузії зустрічають нову хвилю росіян
- Ховаються у корівниках і тікають у Монголію. Як у Росії мобілізують бурятів
"У селі 21 будинок. Ми його брали півтора тижні"
В середині квітня Сергія відправили назад на територію України. Дорогою до кордону зламався, здавалося б, новий танк - його двигун нагрівався до 120 градусів кожні три кілометри.
"На такому їздити не можна, ми зупинялися і чекали, поки охолоне. Його 12 днів ремонтували, і щойно зняли з КамАЗа, який доставляє техніку до кордону України, - і за 5 км він знову закипів. Тепер його повезли на ремонт до Луганська - але там знову не вдалося полагодити".
Весь цей час, каже Сергій, він думав, як втекти. "Я щодня прокидався з думкою, що хочу відмовитись". Але у підсумку опинився в "буханці", яка везла його на передову без танка другим навідником до іншого екіпажу.
Сергія привезли під Ізюм. "Але наш полк його не брав. Ми стояли там просто місяць і жодного разу не вистрілили з арти. Ми змащували танки і окопи копали. Ночами ходили в патрулі. Туди хоч їжу привозили".
Загони, які на початку квітня в Ізюм заходили, вибратися звідти не могли: "У них же ці жовеліни. Нам танкісти розповідали, як заводиш танк там, збираєшся їхати - і одразу від жовеліна прилітає". (Javelin - американський переносний протитанковий ракетний комплекс, українським військам їх постачають США.)
З-під Ізюма Сергія відправили брати міст, назву якого він уже не пам'ятає, за 20 кілометрів від Лисичанська. Українські війська стояли на пагорбі й обстрілами не давали навести понтони. "І там ми теж просто стояли. Не стріляли. Я не знаю, чому і навіщо. А танки, які їхали до річки, плануючи перетнути її понтонами, назад не поверталися звідти". Навколо і вздовж доріг там колись був ліс - у квітні його повністю випалила артилерія, каже Сергій.
Його полк пішов у бік Лисичанська. Там військовим сказали займати село Берестове, що стояло на дорозі, звідки видно було всі ліси навколо: "Двадцять один будинок. Ми його брали півтора тижня".
Під час одного з обстрілів снаряд не вилетів з російського танка - вибухнув просто у стволі. "Згоріли всі, хто був усередині, і хто стояв поруч". Сергій це пояснює тим, що снаряди були нові - ТБС [термобаричні], "з ними ніхто нормально працювати не вмів, ними майже не користувалися і не знають, що з ними робити".
Напівзруйнований під час військових дій міст, що зв'язує Лисичанськ із СєвєродонецькомБули чутки, що біля Лисичанська стоять три полки ЗСУ - півтори тисячі військових, а на заводі за Лисичанськом - їх п'ять тисяч. "Нас на той час було вже дуже мало - два полки об'єднали в один, і лишилося десь 300 людей. Там майже не було бійців старше 20. Усі йшли за призовом і підписували в частині контракт, не думаючи, що можуть опинитися на війні".
З 600 людей, що заїхали з боку Білорусі в лютому, у батальйоні Сергія на той час лишилася одна рота в 90 осіб, каже він. За словами іншого контрактника, Антона, за кожен недовгий бій він бачив "близько 10 поранених, близько 10 убитих".
І Антон з Іваново, і Сергій з Краснодара стверджують, що українська артилерія "по два-чотири рази на день" використовує касетні та заборонені Женевською конвенцією фосфорні бомби (відео одного з обстрілів, схоже на мерехтливий салют, є у розпорядженні ВВС, але в умовах бойових дій редакція не може підтвердити чи спростувати вірогідність цього запису). У загонах російських контрактників касетні бомби теж були, Антон стверджує, що ними стріляли "тільки у відповідь", Сергій - що їм "не дозволяли використовувати цю зброю".
Організація Human Rights Watch повідомляла, що і Росія, і Україна використовують касетні бомби. ВВС також знаходила свідчення застосування Росією касетних боєприпасів.
"Або до в'язниці, або назад поїдеш"
У липні полк Сергія вивели до Попасної - "місто з руїн, знищене обома сторонами, куди щодня прилітають бомби від ЗСУ", - і він утік. Здав зброю командиру і поїхав. З ним втекли ще семеро людей з різних міст.
10 липня на кордоні біля Первомайська вони зустріли підполковника прикордонної служби, сказали: "Ми пішли з війни, що нам робити?" За словами Сергія, той відповів: "Ви тут не одні такі, я по сотні щодня бачу, зараз приїде КамАЗ і відвезе на пункт допиту ФСБ".
Там контрактників довго не допитували, каже Сергій, лише дивувалися розповідям про вбитих: "У нас кажуть, що втрат немає зовсім", - знизували плечима слідчі. З Каменськ-Шахтинського Сергія забрав друг на авто. До частини він не поїхав. За п'ять місяців війни він отримав близько 700 тисяч рублів (12 тис. доларів), приблизно по 140 тисяч на місяць.
За кілька тижнів Сергія викликали на допит у військову комендатуру. "Запитували, коли вийшов із зони дій, чому. Я сказав, що набридло, і показав відео розбитої та спаленої вщент нашої дивізії в Бучі (це відео є у розпорядженні ВВС)". Контрактника відпустили.
А 23 вересня Сергія знову викликав до себе військовий прокурор. У частині йому дали направлення на медкомісію і сказали: "Маєш два варіанти. Або до в'язниці, або назад туди поїдеш".
Артилерист три дні просидів за відеоіграми і вирішив нікуди не ходити. Він поговорив з адвокатом і тепер обирає з двох варіантів: отримати умовний термін за розірвання контракту та ухилення від мобілізації або скористатись висновком від психіатра.
Інший контрактник Сергій Боков з Уралу встиг виїхати до Казахстану і планує отримати гуманітарну візу до Німеччини.
Антон з Іваново 25 вересня знову поїхав на передову.
Ви завжди можете отримувати головні новини в месенджер. Достатньо підписатися на наш Telegram або Viber.