"Навіть не взяв медаль із золота". Як гирі рятують спортсмена, який втратив все у Волновасі
З архіву Євгена НескребиУ Волновасі фото Євгена Нескреби висіло на білбордах. Його добре знали як того, хто розвиває гирьовий спорт на Донеччині.
За 34 роки спортивної кар'єри цей чоловік завоював на змаганнях різних рівнів близько тисячі нагород, а вже його вихованці є чемпіонами світу.
Нині через війну, розв'язану Росією, він втратив усі важко здобуті медалі. Євген із сім'єю обживає орендовану квартиру в Луцьку Волинської області, змінив професію тренера на роботу охоронця та шукає гирі.
На Волині його сім'я поповнила число із близько 70 тисяч вимушених переселенців.
"Виїхали, а на другий день будинку вже не було"
Торік у серпні 45-річний спортсмен, багаторазовий чемпіон з гирьового спорту Євген Нескреба із задоволенням прокидався вранці та збирався на улюблену роботу в районну дитячо-юнацьку спортивну школу міста Волноваха.
На той час він тренував дітей 25 рік поспіль й одночасно активно брав участь у різних змаганнях. Удома з дружиною планували на осінь змінити дах і паркан. Його майбутнє, як і ритм життя спортсмена, виглядало чітким і ясним.
Нинішнього серпня він прокидається за тисячу кілометрів від дому, в квартирі у Луцьку. Він мешкає з дружиною й найменшою 4-річною донькою (його син працює за кордоном, найстарша донька теж у Луцьку, а середня їздить звідси на навчання в Кропивницький).
Євген встає й збирається на роботу - працює охоронцем у супермаркеті - все ще оговтується від пережитого. Згадує, що обстріл Волновахи почався ще 22 лютого, тож перебралися в підвал. За кілька днів зникли світло та газ, і коли якогось ранку трохи стихло, вони поспіхом покинули дім і місто.
- Українець вдруге став найсильнішою людиною світу
- Андрій Шевченко: "Я хотів розказати світу правду про війну в Україні"
- Українка Магучіх виграла "золото" на чемпіонаті світу
"27 лютого о 6 ранку ми виїхали, а через годину сусід телефоном повідомив, що вже о тій порі ми би машиною не виїхали: в гаражі посікло осколками двері, тобто вже б і машину зачепило. А на другий день, 28-го, вже будинку не було".
"А ми ж виїхали на два дні. Планували повернутися. Думали, як в 2014 році, трохи постріляють, і все притихне… Навіть не взяв із собою медаль, яка із золота була", - ділиться Євген.
Руїни будинку Нескреби у ВолновасіНескреба зізнається, що коли побачив руїни будинку на фото, то плакав: під завалами опинився шматок його життя - "сімейна пам'ять" у фото та нагороди - доньок та його власні. Їх назбиралося стільки, що чоловік виділив для медалей і кубків окрему кімнатку в домі.
"Мої медалі, кубки! Моїх дочок! Якби ж хто сказав, що маємо на збори хоч дві години чи три! Ми ж не знали, скільки триватиме тиша. Може, поки виносив, "прилетіло" б? А тут жінка, дитина - все... Горіло все дві доби... Я плакав. ... Вони в мене живцем вирвали 34 роки мого спортивного життя, де я був щасливий і мав все що хотів".
Одно разу сусід надіслав йому фото з пошкодженими вогнем медалями, які зміг знайти в руїнах будинку: "Те фото з обгорілими медалями я видалив з телефона, щоб не ранило мені серце».
Нагороди Євгена Нескреби залишилися на фото та кількасекундному відео, яке він зняв до війниЄвген і його дружина Тетяна зауважують, що дивним чином на їхній вулиці постраждали тільки дві оселі, їхня і ще однієї сім'ї, які були відомі у місті як такі, що "за Україну".
Нескреба зізнається, що раніше дивувався, коли знайомі спортсмени з Луганська у 2014 розповідали, що виїхали без своїх медалей.
А тепер сам опинився у такій же ситуації: "Мій знайомий спортсмен виїхав із Луганська ще 8 років тому. І от він нічого не взяв! Я питав його тоді, як це він нічого не забрав з собою?! Він тоді сказав: "Женя, як може бути щось дорожче за життя".
Євген Нескреба з радістю розказує про своє спортивне минуле: їздив на всі можливі змагання незалежно від того, безкоштовні вони були чи ні. Усього виборов майже тисячу нагород:
"В Україні є 3 федерації з цього виду спорту, а в світі - 6. То я мав із різних змагань 580 медалей і 280-290 кубків! Звання виборював: десь я майстер, десь міжнародник, десь заслужений. Торік, наприклад, виступав на Чемпіонаті світу в Мілані. Встановив рекорд у віковій категорії "Ветерани" (від 40 до 49 років) і в ваговій категорії до 68 кілограмів".
Чоловік каже, що хворіє гирьовим спортом. Фото зі змагань у МіланіСпортивна династія
Донька Євгена, Тетяна Нескреба, теж захопилася гирьовим спортом. Батько показує на телефоні фото закривавлених рук своєї доньки-чемпіонки і пояснює: такими руки стали від постійних тренувань з гирями.
19-річна Таня курсантка Донецького держуніверситету внутрішніх справ. (Її виш у 2014 році переїхав до Маріуполя, а після 24 лютого цього року - до Кропивницького). Рік тому вона стала чемпіонкою світу серед юнаків і дівчат від 16-ти до 18-ти років.
У згорілому домі залишилися і її відзнаки: 70 медалей та близько півтора десятка кубків. Горіли там і нагороди найстаршої Маргарити, яка вже не тренується, однак здобула звання чемпіонки світу в 2017-му.
Нині Євген обживається на новому місці. Найперше повідомив про знищені нагороди в усі спортивні організації, від яких нагороджували його й дочок. Тетяні уже надіслали пакунок з медалями-дублікатами із Литви.
Дублікати медалей Тетяні Нескреби надіслали, зокрема, з Литви на нову адресу, у ЛуцькГотують дублікати також в Італії. А ще задля підтримки свої медалі й кубки пересилають Євгену його друзі-спортсмени.
"Хлопці, мої знайомі, казали: Давай, Женя, починай тренуватися… А я думав, що вже все - що я ніколи до гир вже не підійду. Пару тижнів в мене були такі думки. Було таке, що думаю: "Зараз от візьму"… Починаються сльози... А після першого тренування стало легше".
Нескреба розповідає, що після евакуації на Волинь (а приїхали сюди тому, що дружина-прикордонниця мала працювати у Луцькому прикордонному загоні), він налагодив зв'язки з місцевим фізкультурно-спортивним товариством "Колос".
Йому допомогли продуктами й позичили для тренувань гирі. Влаштуватися тренером у час війни у місті, де й раніше гирьовому спорту уваги приділяли небагато, Євген не зміг: "Зараз піти в спортшколу тренером - нереально. Зараз усе закрито. Гирьового спорту як такого тут нема у Луцьку".
5 серпня Євген Нескреба завоював першу медаль на змаганнях в Турійській громаді, що на Волині. Спортивні заходи організували, щоб зібрати гроші для ЗСУ. Видається, поки Євген Нескреба тримається за гирі, вони "тримають" його.
Потрохи тренується, а також онлайн консультує свого волноваського вихованця, який за кордоном, та доньку Тетяну, яка відновила заняття.
За кордон їхати не хоче, тим більше, що військовозобов'язані і його дружина, і донька. Зізнається, що хоч після початку війни і грозив кинути спорт, вже потроху шукає інформацію про нові змагання.
"Кажу своїм - "давайте телефонуйте - буду приїжджати та підіймати". Тренуюся регулярно. У спортшколі я підіймав у перерві між заняттями, а діти мені рахували. Тут з моєю роботою виходить так: 4 дні працюю, 5-ий відпочиваю, 6-ий тренуюся, 7 відпочиваю, 8 - тренуюся".
Тренування на новому місці - у тимчасовій квартиріПланувати новий будинок Нескреби поки бояться, кажуть, що і його можуть розбомбити, тим паче Волинь межує із Білоруссю, звідки ведуться ракетні обстріли України.
Але Євген дозволяє собі планувати спортивне майбутнє: збирається на Чемпіонат Європи, що відбудеться в грудні в Польщі. Планує їхати за власний кошт.
Нині держава не фінансує змагання національної збірної гирьовиків, оскільки Союз гирьового спорту, що має статус національної федерації, підпорядковується Міжнародному союзу гирьового спорту зі штаб-квартирою у російському Рибінську. Тож українська організація призупинила участь в змаганнях через участь у них спортсменів-росіян.
Натомість активною є Асоціація гирьового спорту України, підпорядкована Всесвітній федерації гирьового спорту зі штаб-квартирою в Мілані. У змаганнях, які проводить ця федерація, гирьовики з Росії та Білорусі дискваліфіковані на невизначений термін. Однак через відсутність держпідтримки українські спортсмени мусять або їздити на змагання власним коштом, або шукати спонсорів.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!