"Смерть на Донбасі приходить швидко". Як волонтери збирають тіла загиблих на передовій
Олексій Юков і його команда шукають тіла загиблих українських і російських військових на ДонбасіОлексій Юков втратив лік тілам, знайденим ним на Донбасі за останні п'ять місяців. Він називає цифру понад 300, але каже, що вона може бути й більша.
Олексій і його помічники виконують свою роботу, пересуваючись на білому фургоні-рефрижераторі, позначеному червоним хрестом. Вони часто їдуть назустріч небезпеці, щоб зібрати тіла й останки загиблих українських і російських військових та мирних жителів.
"Ми працюємо без вихідних. Постійно. Ми їздимо, досліджуємо, перевозимо, шукаємо, весь час", - каже він.
Це жахлива робота - викопувати розкладені тіла російських солдатів, похованих у неглибоких траншеях, або збирати їхні рештки зі спаленої бронетехніки.
За даними ООН, понад 5000 українських мирних жителів були вбиті після вторгнення Росії в лютому.
Офіційних даних про кількість загиблих українських військових немає. Але міністр оборони Олексій Рєзніков в інтерв'ю ВВС казав, що пік загибелі українських військових був у травні - до 100 на день. Радник голови ОП Михайло Подоляк казав у червні про 100-200 загиблих щодня.
Олексій каже, що для нього ця цифра звучить реалістично. Але він вважає, що росіяни втрачають утричі більше.
Один український військовий, з яким ми спілкувалися, який воював у Сєвєродонецьку, сказав, що російська тактика нагадує Першу світову війну - хвилі їхньої піхоти біжать під град куль.
Дим над будинками на сході Донбасу, де Росія здійснює наземний наступХто, на думку Олексія, перемагає у війні? "Річ не у тім, хто перемагає, - каже він. - Річ у тім, на чиєму боці правда. Вони (Росія) прийшли сюди, і це неможливо пробачити".
Кожен український військовий, з яким ми спілкувалися, говорив, що вірить у перемогу. Навіть у частинах, які зазнали бойових втрат у понад половину військ.
Але це завдає шкоди як живим, так і мертвим. Свою однорічну доньку Олексій не бачив вже багато місяців.
"Ця війна зруйнувала життя, яке ми мали і яке ми будували", - каже він.
Він додає, що зрештою тебе наздоганяє "відчуття порожнечі всередині".
Смерть на Донбасі приходить швидко. Російські снаряди прилітають за лічені секунди, війська РФ випускають їх у промислових кількостях.
У середньому Росія випускає 20 тисяч артилерійських снарядів на день. Україна здатна відповісти лише 6 тисячами.
Немає перепочинку від звуків важких обстрілів й у військово-медичному пункті, який ми відвідуємо. Головний лікар - який просить називати його лікарем Анатолієм з міркувань безпеки - описує ситуацію на передовій як "крихку".
Він показує нам фотографії сильно пошкодженої військової машини швидкої допомоги - вона вкрита отворами від куль та пошматована осколками.
Лікар Анатолій каже, що червоний хрест, намальований на їхніх автомобілях, для росіян нічого не означає. Біля будівлі під маскувальними сітками чекають ще дві машини швидкої допомоги - готові виїхати, щоби забрати постраждалих.
До того як стати волонтеркою Тіна працювала у дитячій лікарніМи зустрічаємо Тіну та Поліну, двох медиків на передовій.
Тіна працювала у дитячій лікарні до того, як пішла добровольцем в армію. Вона витирає сльози, розповідаючи про сім'ю, за якою сумує.
"Біль проходить, тому що перед тобою стоїть завдання: доставити людину живою в лікарню", - каже вона.
Питаю, чи їй страшно. "Звичайно, це страшно. Коли снаряд падає поруч, у тобі все стискається".
На кожного загиблого солдата ще більше поранених. Тіна каже, що їй не дозволено називати цифри, але додає, що "є жертви майже щодня, і не одна. Іноді багато, іноді дуже багато".
Двадцятиоднорічна Поліна каже, що займається спортом і слухає музику, щоб зберегти відчуття нормальностіПоліні лише 21. Війна вже кинула велику тінь на її коротке життя.
Її батько та дядько зараз перебувають у полоні на окупованій Росією території України. Вона каже, що докладає всіх зусиль, щоб не опустити руки. Вона займається спортом і слухає музику, коли може, просто щоб зберегти відчуття нормальності.
Але Поліна зізнається, що важко не почуватися похмурим і пригніченим: "Крім куль, які летять над твоєю головою, є поранені - й ці поранені часто твої друзі та знайомі - якщо це все брати близько до серця, буде важко".
Надію дають їй солдати, яких вона рятує.
"Поранені й виснажені хлопці іноді навіть не хочуть лягати в лікарню. Кажуть, що не покинуть своїх побратимів, з якими разом тримають лінію оборони".
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!