Каждый украинский военный, погибший на войне, должен быть похоронен своими родными, но это не всегда возможно во время активных боевых действий (Фото:УНИАН)Груз 200: кто доставляет домой тела погибших украинских военных — репортаж BBC
С началом полномасштабного вторжения России в украинские реалии вернулись «похоронки» и автомобили с надписью «Груз 200», которыми транспортируют погибших. Кроме того, тела военных, участвовавших в антитеррористической операции на Донбассе с 2014 года, до сих пор остаются на оккупированной территории. Поиском пропавших без вести и возвращением домой тел занимается как государство, так и волонтеры.
ВВС News Україна розповідає про їхню роботу.
«У моргах дзвонять телефони…»
Тетяна Потоцька-Євчук раніше організовувала паломницькі поїздки за кордон. А навесні 2022-го їй довелося перекваліфікуватися. Тепер вона повертає додому тіла загиблих українських військових.
«Заходиш в морг, а на підвіконні стоять файлики з номерами, — згадує Тетяна одне з найсильніших вражень на початку своєї роботи. — У них особисті речі загиблих. І в них дзвонять телефони… Я не могла стримати сліз від Дніпра до Луцька».
- «Мамо, нашого тата більше немає?» Історії військових, які загинули на війні
- «Важко розрізнити, де бруд, а де труп». Як волонтери ризикують життям, щоб урятувати інших
Тетяна повернула додому вже понад 80 тіл загиблих. Це переважно військові з Волинської та сусідньої Рівненської областей.
У 2014 році Тетяна разом з родиною не могли поховати племінника, який брав участь в АТО. Його тіло залишилося на окупованій території. Їм це вдалося лише через кілька місяців.
Саме тому через місяць війни Тетяна своїм коштом придбала спеціальний автомобіль-рефрижератор і вирушила на Схід. Щоби хоча б трохи зменшити страждання родин загиблих і дати їм змогу поховати рідних захисників.
У Тетяни є офіційний дозвіл Волинської обласної військової адміністрації. З ним вона їздить моргами великих і маленьких міст, шукаючи загиблих земляків. Зазвичай у неї з собою купа фотографій для упізнання.
Тетяна співпрацює з військкоматами, але з родичами загиблих намагається не спілкуватися. «А що я можу їм сказати? Що можна сказати людині, яка втратила рідного? Як сказати матері „тримайтеся“, коли вона похоронила сина?» — каже волонтерка.
Але виходить навпаки — родичі знаходять її самі. У відчаї і без інформації вони просять знайти хоча б тіла їхніх синів та чоловіків, щоби поховати їх вдома.
Повернути кожного
З початку антитерористичної операції на Донбасі у 2014 році діє гуманітарний проєкт Евакуація 200. Його завданням є пошук тіл зниклих безвісти військовослужбовців Збройних Сил України та передача їх родичам.
Пошукові групи формують з військовослужбовців, які мають відповідний досвід з 2014 року і пройшли фахові курси Міжнародного комітету Червоного Хреста. Щороку їх знання оновлюються.
«Наша першочергова задача — повернути кожного загиблого солдата родичам», — пояснює полковник Владислав Кравченко, який очолює цей проєкт Збройних Сил України.
Пошуковці збирають інформацію з військових частин, від родичів, СБУ та Нацполіції.
«Роль родичів дуже важлива. У них ми уточнюємо важливі прикмети, за якими можна ідентифікувати військовослужбовця. Якщо візуально впізнати складно, тоді проводиться ДНК-експертиза», — розповідає керівник проєкту.
Вона робиться за кошт держави. У всіх тіл військових беруть ДНК-зразок. І якщо виникають питання, то родичі також здають біологічний матеріал для дослідження.
Полковник Кравченко наголошує, що система зараз налагоджена і працює. Є відповідні накази і закони, у яких розписано, хто за що відповідає у цьому процесі.
Групи, які транспортують та евакуюють тіла загиблих, мінімально стикаються з родичами, щоби уникнути емоційного вигорання.
А вже військкомат повідомляє рідним про смерть військовослужбовця, надає психологічну підтримку родичам і допомагає в організації похорону.
Кількість пошукових груп проєкту Евакуація 200 формується за необхідності. Зараз працює близько 15 груп, які забирають тіла з моргів і доставляють до місця остаточного поховання.
А у Чернігівській та Сумській областях зараз працює група, яка має встановити місця можливих поховань українських військових.
Під час пошукових робіт часто знаходять і тіла російських військових. Їх перевозять до місць зберігання та готують на обмін.
Пріоритети
Пошуковики проєкту Евакуація 200 не працюють у сірій зоні чи в районах, де є пряма небезпека їх життю і здоров’ю.
«Ми не можемо ризикувати життями людей, пошукової групи заради того, щоби витягнути тіло загиблого. Як би це цинічно не звучало, але життя людей важливіше, аніж тіло загиблого військового», — розповідає полковник Кравченко.
Але вся інформація, яка поступає з різних джерел щодо ймовірних місць поховання військовослужбовців, збирається.
За першої можливості, при звільненні територій, українські військові виїжджають до місць поховання, забирають ці тіла і передають далі на ідентифікацію.
«У нас є багато локацій щодо ймовірного залишення і поховання військовослужбовців. Це Харківська, Запорізька, Миколаївська області. Ми напевно знаємо, що там залишилися тіла наших військових», — каже Владислав Кравченко.
Він нагадує, що з 2014—2015 років на тимчасово окупованих територіях Донбасу залишаються тіла військових, які досі не повернули рідним. Волонтерам просто не давали дозволу там попрацювати.
«Зараз загиблі військовослужбовці — це пріоритет для всіх. Тому ми намагаємося якомога якісніше і швидше повернути їх тіла додому», — запевняє полковник.
«Скидають локації і фото зниклих»
Евакуація 200 співпрацює і з цивільними пошуковими організаціями.
Одним із партнерів є одеська громадська організація Пам’ять і слава, яка має досвід пошуку солдатів, які загинули під час Другої світової.
З 2014 по 2016 рік пошуком та ексгумацією тіл загиблих українських військових займалися волонтери пошукової організації Чорний тюльпан. Це була вимога з боку проросійських бойовиків — аби тіла з окупованої території забирали цивільні, а не військові.
Вікторія Сімкіна, яка займалася пошуком в цій місії, пригадує, що до Чорного тюльпану, який мав досвід пошуку загиблих з часів Першої та Другої світових воєн, тоді звернулося Міністерство оборони України.
«За два з лишком роки нашої роботи ми вивезли з окупованої території до тисячі тіл і фрагментів», — додає Вікторія.
- «Вийшов покурити — його вбили». Розповідь гробаря, який хоронив людей у Бучі
- Дитячий табір у Бучі, що став місцем катувань і страт
Але умови роботи у 2014 і в 2022 роках не порівняти, каже волонтерка. «У 2014 році, в перший етап війни, на окупованих територіях ще було ще з ким говорити. Зараз нема з ким. Туди прийшли справжні нелюди», — розповідає Вікторія.
«Наших хлопців і дівчат кілька разів обстрілювали. Хоча у нас машина з відповідним написом — „Вантаж 200“. Вони навіть своїх не забирають, навіть коли ми знайшли і просимо забрати», — каже Вікторія Сімкіна.
Зараз існування Чорного тюльпану у колишньому вигляді неможливе, тому що багато членів команди опинилися на окупованих територіях. Тепер Вікторія і її колеги намагаються допомагати ЗСУ як волонтери.
«Нас всі пам’ятають ще з часів Чорного тюльпану. Люди пишуть і телефонують. Скидають нам локації і фото зниклих військових. Працює сарафанне радіо, бо комусь колись ми повернули сина чи чоловіка», — стверджує волонтерка.
Вікторія працює на межі Херсонської та Дніпропетровської областей. Вона добре знає увесь психологічний тиск пошукової роботи. Каже, що наздоганяє потім. В одного з її молодих колег уже двічі був інфаркт, а в іншого не витримало серце.
«Коли я сама вперше поїхала забирати наших військових з моргу, то дивилася, як в чорних мішках виносили тіла. На фоні щось далеко гупало. Я думала про те, що тут ці хлопці лежать в мішках, а у цей час там вбивають інших», — згадує Вікторія Сімкіна.
«Після війни у нас ще багато роботи»
Оксана Козиренко очолює групу цивільно-військового співробітництва. Такий офіцер є у кожному батальйоні. Один з її обов’язків — координувати евакуацію тіл загиблих.
«Тіла загиблих з поля бою вивозять підрозділи, які там дислоковані. Якщо загинув військовослужбовець з їхньої роти, тіло евакуюють, перевозять в морг і потім доправляють додому», — пояснює Козиренко.
Рідних повідомляє представник військкомату. Телефонують тим людям, кого солдат вважав найближчими і залишив їхній номер телефону.
Є психологічний фактор, коли рідні, батьки, дружини, діти не хочуть визнавати смерть рідного. Тоді особу загиблого встановлюють через ДНК-аналіз.
На сьогодні є чимало випадків поховання українських військових на окупованих територіях. «На початку війни в Олешках мирні мешканці поховали українських військових. Сховали в себе їхні речі, сконтактували з нами. І ми вже 100% знаємо, що ці військові не безвісти зниклі, а поховані», — розповідає Оксана.
«Як звільнимо ті території, то буде багато роботи з ексгумації та перепоховання. Після війни у нас ще багато роботи. Швидко вона не закінчиться. Але закінчиться на нашу користь», — додає вона.
Куди повідомляти про зникнення?
Наприкінці травня уряд призначив уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Ним став Олег Котенко.
Саме він у складі Міністерства з питань реінтеграції окупованих територій координує розшук зниклих безвісти військових і цивільних на рівні держави.
ВВС News Україна не вдалося поспілкуватися з Олегом Котенком. Але за повідомленнями Мінреінтеграції, у червні Україні вдалося повернути понад 300 тіл.
У відомстві вказують алгоритм дій у випадку, якщо рідна людина перестала виходити на зв’язок. Для цього треба повідомити про неї на гарячу лінію кол-центру за номером 0 800 339 247.
І влада, і волонтери сходяться в одному — кожен захисник України має бути повернутий додому.
«Наша війна закінчиться тоді, коли ми зможемо поховати кожного нашого хлопця. Коли вони лежатимуть не під деревом чи плитою на полі бою, а у своєму рідному місті чи селі», — каже Тетяна Потоцька-Євчук.
Вона мріє змінити чорний напис «Вантаж 200» на своїй автівці і возити нею щось інше, а не тіла. Хоче знову організовувати паломницькі тури за кордон. Хоче миру і закінчення війни.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!