Російські війська буксують в Україні. Чому та чого чекати далі
Для успішного наступу потрібна значна перевага у живій силі, яку російським військам створити не вдалосяРозпочата Росією війна в Україні, на думку українських та західних військових, перейшла у "довготривалу" стадію. За їхніми заявами, масштаб російських військових цілей скоротився "до оперативно-тактичного рівня".
Радник українського президента Олексій Арестович написав у своєму телеграм-каналі, що "майже по всій лінії фронту російські військові почали окопуватись та готуватися до оборони".
ВВС за допомогою військових експертів відповідає на найактуальніші запитання щодо нинішньої фази російського вторгнення в Україну і того, які висновки можна зробити вже зараз.
Війну, що почалася 24 лютого, поки що можна розділити на два умовні етапи. Під час першого Росія спробувала захопити Київ, а також розпочала наступ відразу на чотирьох напрямках на півдні та південному сході України. Захопити українську столицю не вдалося.
22 квітня заступник командувача військ російського Центрального військового округу Рустам Міннекаєв несподівано для багатьох заявив, що починається друга фаза війни, метою якої буде "встановлення повного контролю над Донбасом та південною Україною".
У Києві стверджують, що тепер і цю фазу завершено, а російський наступ зав'язнув в українській обороні. Проте в новинах щодня з'являється інформація про бої та просування російських військ. Це просування - нешвидке, але й окопною війну називати поки що зарано.
Втім, спостерігачі - аналітики західних військових структур та військові експерти - багато в чому згодні з оцінками українців. На їхню думку, темп російського наступу дуже сповільнився.
Про це, зокрема, 15 травня повідомляла військова розвідка Великої Британії:
"Наступ РФ на Донбасі втратив темп і значно відстав від графіка. Попри невеликі початкові успіхи, за останній місяць Росія не змогла суттєво просунутися вперед, зазнаючи при цьому значних втрат. Ці затримки майже напевно посиляться через втрати критично важливих засобів забезпечення, як-от переправно-мостових засобів та розвідувальних безпілотників".
Де тепер напрямок головного удару?
Як вказує ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман, після відведення російських сил з півночі України - з Київської, Чернігівської та Сумської областей - усі зусилля російського угруповання тепер зосереджені на сході та на півдні, головним чином на фронті в Луганській області.
"Лише в районі Ізюма, Сєвєродонецька та Лисичанська, Авдіївки та на Запорізькому напрямку вони все ще роблять спроби наступати", - описує нинішню ситуацію на фронті Олексій Арестович.
На південному фронті наступ здійснюється на Запоріжжі, у бік Гуляйполя, а також у бік Миколаєва та Кривого Рогу. Російські війська намагаються просуватися на усіх цих напрямках, але загалом, за оцінкою Гендельмана, "на деяких ділянках просування російських військ - невелике, повільне, а на деяких ділянках просування немає".
Міністерство оборони України стверджує, що зможе підготувати та озброїти мільйон людейНещодавній наступ українських військ у районі Харкова, під час якого вони вийшли до державного кордону, експерт пояснив у бесіді з ВВС тактичним ходом російської армії.
За словами Гендельмана, відведення російських військ можна пояснити прагненням скоротити фронт. При цьому, за його словами, якщо росіяни відійдуть надто далеко на схід від Харкова, це може поставити під удар правий фланг ізюмського угруповання.
Чи була російська армія готова до війни?
Пропустити подкаст і продовжити подкаст
Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти
Випуски
Кінець подкаст
Наскільки серйозна невдача спіткала російську армію на першому та другому етапах, сказати досить важко, тому що військові цілі цієї "спеціальної військової операції" взагалі не були заявлені. Про них експерти судять за характером дій та напрямками наступу сил РФ.
Судячи з того, що російське вторгнення після прикордонної битви проводили максимально швидкими темпами, з висуванням колон у напрямку Києва та великих міст на півдні України, Росія мала намір у короткі терміни захопити столицю України та встановити контроль над півднем Донецької області, вийти до Харкова та, можливо, оточити угруповання ЗСУ на Донбасі.
Однак цей задум вдався не повною мірою - десант у київському аеропорту Гостомель не призвів до успіху, а колони бронетехніки, що висунулися до Києва з боку Білорусі, так і не змогли прорватися до столиці.
Як результат - наприкінці березня російські війська відступили від Києва на півночі та північному сході, сконцентрувавши сили на півдні України та на Донбасі. Однак і там наступ до останнього часу тривав невисокими темпами.
Для багатьох у Росії такий результат вторгнення став несподіванкою. Багато років у країні формувався образ армії, здатної успішно вести великі сухопутні наступальні операції. Тепер багато хто вважає це піаром і показухою.
Однак, як вважає Давид Гендельман, річ у тому, що російські збройні сили готувалися до іншої війни, а не до тієї, яку нині ведуть.
"Російська армія після чеченських війн переважно ставила перед собою завдання підготовки до короткострокових воєн. На кшталт тієї, що була в Грузії у 2008 році. Коли ж цього не вийшло і кампанія стала затяжною, ми побачили, що підготовчі заходи у російській армії та організаційно-штатна структура, всі ці частини постійної готовності, 168 батальйонно-тактичних груп, це все підходило для короткострокової кампанії", - пояснює він.
"Під час довготривалої кампанії розкрилися всі традиційно притаманні російській армії проблеми - як із логістикою, так і зі зв'язком, розвідкою та взаємодією. Розрахунок був на короткострокову кампанію, за якої всі ці проблеми - зокрема, з логістикою - просто не встигли б виникнути".
"Надто великий супротивник"?
Образ української армії у російській пресі до початку війни був не дуже суворим. Багато в чому, як вважають політичні оглядачі, таке ставлення вплинуло на рішення російського керівництва розпочати вторгнення в Україну.
Але опір, який чинили збройні сили України, змусив багатьох змінити своє ставлення до ЗСУ. Багато військових експертів відзначають гнучку систему командування в українській армії, уміння застосовувати сучасні засоби ведення війни, а також наявність таких засобів у її арсеналі.
На думку Гендельмана, головним фактором, який вплинув на перебіг бойових дій, став розмір українських збройних сил. Російські війська, за його словами, "зіштовхнулися з настільки великим супротивником, що забуксували суто фізично".
За словами Давида Гендельмана, російська армія готувалася до війни, але до іншої"Ми бачимо, що, як і раніше, розмір має значення. Всі українські збройні сили у сумі - ЗСУ, тероборона та всі інші - вони за особовим складом перевершують угруповання вторгнення російської армії. Саме через це і відбуваються всі російські проблеми у цій війні", - вважає ізраїльський експерт.
Оцінити чисельність російських та українських сил на фронті дуже складно через те, що обидві сторони її приховують. Перед початком вторгнення, за різними оцінками, сумарна чисельність сил Росії та збройних формувань "ДНР" і "ЛНР" становила від 150 до 200 тисяч.
Чисельність збройних сил України нині становить 261 тисячу осіб, проте, за словами міністра оборони країни, ще 100 тисяч входять до загонів територіальної оборони.
За словами Гендельмана, "обидві армії мають спільне радянське минуле, але минуло вже багато років, і шляхи дещо розійшлися". Він припускає, що позитивні якості української армії, про які зараз досить багато говорять у західній пресі та блогосфері, можуть бути дещо перебільшені - насамперед, внаслідок того, що російська армія "довго тримається за оперативні плани, які виявляються застарілими до реальної обстановки на місцевості".
Старший співробітник Дослідницького інституту зовнішньої політики в США Роб Лі зі свого боку зазначає, що для того, щоб успішно наступати, потрібно мати не просто більше сил, а мати значну перевагу в конкретному місці, і українське командування не дозволило Росії створити таку перевагу.
"Коли ви говорите про оборону або наступ, зазвичай нападник хоче отримати чисельну перевагу. Це зрозуміло, і традиційно військові розглядають співвідношення три до одного. Це відношення чисельності атакувальної сторони до оборонної. Це не наукова аксіома, і не варто ставитися до цього так, але військові завжди хочуть мати перевагу", - каже він.
На думку Роба Лі, на Донбасі у певних місцях Росія могла і може досягти переваги, але в середньому співвідношення сил, що наступають і обороняються, в цьому регіоні навряд чи значно перевищує одне до одного.
Крім розміру угруповання, Україна змогла добре підготувати саме цей регіон до оборони і тепер вільно маневрує, перекидаючи свої підрозділи, що також ускладнює дії Росії.
Чи потрібна мобілізація?
Про необхідність поповнення військ на фронті багато говорять у середовищі проросійських блогерів та експертів, які підтримують війну. Вони вважають, що для того, щоб перемогти Україну, Росія має запровадити воєнний стан та оголосити загальну мобілізацію.
У Росії вже почалася прихована мобілізація. Як розповідала ВВС, військкомати засипають чоловіків повістками із запрошенням стати на "військовий облік", реклама короткострокової служби за контрактом стає все більш нав'язливою.
Роботодавці шукають фахівців, які допоможуть підготуватися до "роботи у часи війни", деякі намагаються "забронювати" цінних працівників, убезпечивши їх від окопів, допоки таємна мобілізація не стала явною.
У самопроголошених "ЛНР" і "ДНР", озброєні формування яких воюють на боці Росії, триває масова мобілізація, яка виливається у справжнє полювання влади за чоловіками на вулицях. Їх кидають у бій майже без підготовки, до пуття навіть не озброївши.
Крім того, Росія використовує приватні військові компанії, наймаючи людей через соціальні мережі.
На думку Давида Гендельмана, у Росії провести мобілізацію досить складно одразу з кількох причин. По-перше, це непростий крок із внутрішньополітичного погляду. По-друге, в Росії у пострадянські часи система мобілізації була зруйнована, оскільки країна не готувалася до великих війн:
"Це парадоксальна ситуація. Історично головним плюсом, перевагою російської та радянської армії була можливість кинути на фронт величезні маси людей і техніки. Всі інші проблеми - завжди притаманні російській армії, як-от логістика, зв'язок, розвідка, взаємодія. Вони були, є і найімовірніше ще будуть, тому що є у характері самої військової машини. Але вони хоча б мали плюс. Зараз у них залишилися ці мінуси, а використати цей плюс вони не можуть, тому що не можуть мобілізувати історично звичні для російської армії величезні маси. Плюсів немає - мінуси є. Рівняння не сходиться".
Україна зі свого боку проводить мобілізацію та готується ще більше збільшити розмір збройних сил. 13 травня український міністр оборони Олексій Резніков написав у фейсбуку, що його відомство "орієнтується на потребу забезпечити 1 млн людей".
Проте закони ведення війни - однакові для всіх, і тому, якщо Україна здійснюватиме наступальні операції проти оборонних російських військ, то їй теж потрібно створювати перевагу.
Чи можлива в Росії загальна мобілізація?
Серед тих, хто виступає за загальну мобілізацію в Росії, - переважно прихильники війни, які закликають вести її до кінця. Проте Кремль не квапиться робити такий крок.
На початку травня у світовій пресі широко обговорювали інформацію, яку з посиланням на анонімні джерела поширив телеканал CNN. Згідно з цими публікаціями, 9 травня президент Росії Володимир Путін збирався офіційно оголосити війну Україні. Тоді ж говорили, що головною метою такого оголошення мала стати масова мобілізація. Але цього не сталося.
Це, найімовірніше, пов'язане з тим, що в Росії не налагоджений механізм мобілізації.
Цей механізм передбачає не лише розсилання повісток або СМС-повідомлень. Необхідно організувати перевезення мобілізованих, навчання - навіть ті, хто вже служив в армії, потребують оновлення своїх знань та навичок.
Для такого навчання потрібно підготувати полігони та стрільбища, оскільки група новобранців має не лише вчитися, як поводитися зі зброєю, а й пройти бойове злагодження у рамках підрозділу. Керувати цим повинні інструктори, що мають бойовий досвід, тобто ті, хто перебуває на фронті.
Образ російської армії, здатної вести великі наступальні операції, створювався рокамиКрім цього, армія має бути готова не просто навчати мобілізованих, а й годувати їх, одягати, розміщувати у казармах. Ця система, як вважають експерти, є недієздатною.
За словами професора Європейського університету в Санкт-Петербурзі Григорія Голосова, така складна логістика - головна перешкода для оголошення загальної мобілізації.
"Восени минулого року Росія намагалася провести загальний перепис населення, і навіть це повністю зробити не вдалося. А загальна мобілізація - значно складніша і дорожча процедура, ніж перепис населення. І я вважаю, що ускладнення на цьому шляху були б колосальні", - сказав він ВВС.
Як зазначають іноземні військові аналітики, угруповання російських військ в Україні має великі проблеми з логістикою, постачанням, організацією та координацією дій різних частин і структур - при тому, що Москва мала час, щоб підготуватися до війни.
Крім проблем логістики та організації, за словами Голосова, мобілізацію, найімовірніше, дуже негативно сприймуть в російському суспільстві.
"Це було б найбільш болісно для економічно вразливих верств населення, тому що саме з цих верств беруть призовників. Багато категорій більш освіченої та заможної публіки мають різного роду відстрочки. А ці - ні, а живеться їм і так важко", - каже експерт.
Чи правда, що Україна зможе поставити під рушницю мільйон?
Слова міністра оборони України про те, що країна має мобілізувати та озброїти мільйон людей, у російській пресі сприйняли буквально як плани створити мільйонну армію.
Проте з'ясувалося, що йшлося не про конкретні мобілізаційні плани, а просто про мету, про те, до чого має бути готова українська держава.
"Держава орієнтується на потреби для одного мільйона війська. Орієнтується, не мобілізує - відкласти паніку!" - так прокоментував повідомлення про мобілізацію спікер Одеської адміністрації Сергій Братчук.
"Йдеться не про мобілізацію, а про стратегічний запас", - пояснила на своїй сторінці у фейсбуці депутат Верховної ради Галина Третьякова.
Українська армія, за словами експертів, виявилася не лише боєздатною, а й просто великоюУ тексті, який опублікував міністр Резніков, справді йшлося радше про оборонну промисловість, а не комплектування ЗСУ.
"Запущено процеси, які забезпечать підвищення обороноздатності України. Це стосується як закупівель, так і виробництва військової продукції. Ми концентруємось на необхідності забезпечити один мільйон людей, які протистоятимуть противнику", - написав він.
8 травня, виступаючи в ефірі національного телемарафону, міністр пояснив, що загальна кількість військовослужбовців та працівників силових відомств в Україні вже перевищила мільйон людей.
Ця цифра, за його словами, містить 261 тисячу військовослужбовців, 100 тисяч членів територіальної оборони, 45 тисяч прикордонників, 45 тисяч національних гвардійців, 90 тисяч поліцейських, а також сили Служби безпеки України та спецпідрозділи Головного управління розвідки міністерства оборони.
У Росії працівників силових відомств більш ніж удвічі більше.
За підрахунками видання "Проєкт", у лютому 2020 року в Росії у силових відомствах працювало близько 2,6 млн людей. При цьому сама армія традиційно недоукомплектована, і в ній, згідно з публікацією "Проєкту", на той момент було 794 тисячі військовослужбовців.
Чи допомагає передова зброя?
У мирний час погляд суспільства на війну формується багато в чому під впливом публікацій у пресі, репортажів телеканалів та різних матеріалів у соцмережах, які фокусуються радше на характеристиках озброєнь та їхньому зовнішньому вигляді, які доволі просто оцінити і побачити, наприклад, під час показових виступів на полігоні.
У реальній війні з рівним за силою супротивником сучасна зброя застосовується нечасто - через рідкість подібних конфліктів.
Під час операції у Сирії російські військові відправляли туди новітні військові системи, тестуючи їх у бойових умовах.
Російська авіація у Сирії воювала проти напівпартизанських загонів, а в Україні їй довелося мати справу з ППОНаприклад, там застосовували зенітний комплекс "Панцир" і навіть винищувач п'ятого покоління Су-57. Однак у Сирії цій техніці доводилося воювати із загонами сирійської опозиції та групами бойовиків ісламізму.
У війні в Україні, де Росії протистоїть регулярна армія, виявилось, що роль сучасних систем озброєння - скромніша.
"Усі ці надії, які покладали на якусь сучасну високоточну зброю, дистанційне ураження, [ніби] все вирішать роботи, зоряні війни... Але ми бачимо, що у дійсно великому конфлікті це поки що не так. Як і раніше, потрібна маса, як і раніше, потрібна оперативна щільність на кілометр фронту, кількість особового складу тощо", - наголошує Давид Гендельман.
За словами Роба Лі, зараз обидві армії мають сучасне озброєння та військову техніку, але в різних сферах кожна зі сторін має свої переваги.
"В України практично немає ВПС, їхня протиповітряна оборона також досить застаріла. І це перевага Росії. Щодо особистого спорядження, то воно в України краще. Це оптика, прилади нічного бачення, персональна амуніція. І артилерія. Це ще одна річ, яку їм поставляють США. Якщо ж вони матимуть ще й правильні боєприпаси, то у них буде ще більша перевага".
Однак ні ті, ні інші озброєння самі по собі не дають вирішальної переваги над противником.
Чи важлива перевага у повітрі?
Однією з переваг російської армії, про яку говорить Роб Лі, стала авіація. Крім того, Росія активно застосовувала крилаті ракети.
Контроль повітряного простору - ключовий фактор у сучасних війнах. Але незважаючи на регулярні рапорти російського міністерства оборони про численні збиті українські бойові літаки і гелікоптери, домогтися переваги ВПС Росії так і не вдалося.
Українська система ППО, про придушення якої також багато говорили в Росії з самого початку війни, продовжує перешкоджати діям російської авіації. Російські літаки та вертольоти, судячи з коментарів у пресі, блогосфері та відеозаписів, які потрапляють в інтернет, намагаються або літати на дуже невеликій висоті, щоб уникнути виявлення радарами та атак ПЗРК, або атакувати українські позиції через лінію фронту.
Українська авіація також діє нерішуче, але втрати, яких вона зазнає від російських ППО та ВПС, значно чутливіші, оскільки Україна з самого початку мала менше бойових літаків і вертольотів.
Київ поки що не зміг переконати західні країни поставити йому бойову авіацію. Україна отримала лише гелікоптери Мі-17, хоча розраховувала отримати винищувачі МіГ-29 із Польщі.
У складі ППО України були переважно старі радянські системи, як цей комплекс "Оса", але навіть вони виявилися ефективнимиУ середині квітня українські ВПС отримали за посередництва США авіаційні запчастини, які дозволили підняти на крило певну кількість МіГів, скільки саме - невідомо. Однак переговори щодо постачання літаків, судячи з інформації у пресі, досі тривають, і Київ шукає можливість все-таки отримати винищувачі.
Нерішучі дії російської авіації Давид Гендельман пов'язує з недостатнім професіоналізмом російських пілотів.
"Основний бойовий досвід останніх років російська авіація мала переважно в Сирії. Там були суто протипартизанські дії, не було серйозної ППО, не було авіації. Там були курортні умови. Якісь речі там можна було відпрацьовувати, як на полігоні. Але тут ми бачимо, що в реальній бойовій обставі частина умінь - нерелевантна, а необхідних умінь іноді немає".
Безумовно, російська авіація, якби вона змогла діяти в українському повітряному просторі безкарно, завдала б дуже великої шкоди українській інфраструктурі.
Бомбардувальники, на відміну від крилатих ракет, здатні вражати рухомі цілі, а екіпаж - навіть просто візуально відрізняти помилкові цілі від правильних. Але через українську ППО Росія в ударах по інфраструктурі покладається більше на крилаті ракети.
Інтенсивність таких ударів з часом знизилася, у відеозаписах та повідомленнях з Росії почали фігурувати повітряні та берегові ракетні комплекси - дорожчі, ніж традиційні крилаті ракети "Калібр".
Перевірити, наскільки ефективними є ракети, складно - Україна частково приховує результати їхніх влучень. Проте часто вони вражають не військові, а цивільні об'єкти - можливо, помилково.
За словами Гендельмана, хоч повідомлення про ракетні обстріли надходять майже щодня, їхня інтенсивність не дуже висока.
"Росія просто не має таких ресурсів, і тому ми бачимо досить обмежені ракетні удари", - підсумовує експерт.
Чи можна спрогнозувати подальший перебіг війни?
Говорити про те, як можуть у такій ситуації розвиватися події, досить важко, але будь-яка кардинальна зміна ситуації, як вважають експерти, можлива лише у випадку, якщо якась зі сторін зможе забезпечити перевагу в живій силі та техніці.
Як вважає Роб Лі, час загалом грає на руку українцям, які отримують військову допомогу з-за кордону, і потік цієї допомоги лише наростає.
З іншого боку, за словами американського експерта, Україна має величезні проблеми з економікою, яка постраждала через війну, і такі проблеми теж згодом тільки збільшуватимуться.
Швидкість просування, яку демонструють російські війська там, де це їм вдається, поки що не загрожує українцям великими проблемами. Вони мають час готувати оборонні позиції, підтягувати резерви до проблемних напрямків.
Однак твердих прогнозів експерти поки що не дають.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!