Исторический опыт. От Нюрнберга до Международного уголовного суда — как трибуналы судили военных преступников
Как происходили международные трибуналы против военных преступников после второй мировой войны, войн в бывшей Югославии и Африке.
Масові жертви серед цивільних внаслідок російського нападу на Україну викликали в Україні обговорення про необхідність розслідування воєнних злочинів та судових процесів над російськими чиновниками, військовими та пропагандистами, яких підозрюють у причетності до них.
Президент Володимир Зеленський 3 квітня оголосив про створення спеціального судового механізму для розслідування цих воєнних злочинів.
«Настав час зробити все, щоб воєнні злочини російських військових стали останнім проявом такого зла на землі. Кожен винний у таких злочинах буде внесений у спеціальну Книгу катів, буде знайдений і покараний», — наголосив він.
- Путін має постати перед судом за воєнні злочини — Байден
- «Порізав обличчя і ґвалтував»: як російські військові знущаються з жінок і дівчат
Після відвідин Бучі 4 квітня, де знайшли сотні вбитих цивільних, Зеленський заявив, що воєнні злочини росіян проти цивільних у цьому місті світ визнає як геноцид.
«Це буде визнано світом як геноцид. Ми знаємо про тисячі вбитих і закатованих людей… Зґвалтовані жінки, вбиті діти. Думаю, що це і є геноцид», — зазначив він.
В коментарі BBC News професор права, директор Центру з міжнародних судів та трибуналів в Університетському коледжі Лондона Філіп Сандс заявив, що у разі масових вбивств у Бучі йдеться щонайменше про воєнні злочини.
«Я вважаю, що те, що демонструють фотографії (з Бучі. — Ред.), безумовно, є доказом воєнних злочинів і, можливо, також злочинів проти людства. Але мені не здається, що це сягає визначення геноциду», — зазначив він.
Сандс нагадав, що для того, щоб звинуватити когось у геноциді, треба довести, що існував намір частково або повністю знищити етнічну групу.
«Якщо ви вб'єте 4000−5000 людей, це майже напевно буде злочином проти людства, а також, в контексті війни, воєнним злочином. Але чи буде це геноцидом? Тільки якщо ви зможете довести, що ці акти вбивства мотивовані особливим наміром знищити групу», — зазначив він.
Незалежно від того, чи вдасться довести, що Росія мала за мету геноцид українського народу, розглянемо досвід кількох міжнародних трибуналів, на яких судили воєнних злочинців від завершення Другої світової війни до сучасності.
Нюрнберзький трибунал
Найяскравішим прикладом роботи міжнародного правосуддя щодо покарання воєнних злочинців вважається Міжнародний воєнний трибунал, який працював у Нюрнберзі з листопада 1945 року по жовтень 1946 року («Нюрнберзький» трибунал).
У розпал Другої світової війни в держав, які опонували нацистській Німеччині, набула популярності думка щодо необхідності покарання німецьких воєнних злочинців, що знищували цивільне населення в окупованих країнах.
У Декларації Сент-Джеймського палацу від 12 червня 1941 року представники Великої Британії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, ПАР, урядів окупованих країн (Бельгія, Франція, Югославія, Чехословаччина, Польща, Нідерланди, Греція, Люксембург) заявили про необхідність покарання «шляхом організованого правосуддя» воєнних злочинців, незалежно від того, чи діяли вони за наказом, чи за власною ініціативою.
Формат покарання воєнних злочинців довго був предметом суперечок СРСР та західних держав. На конференції у Сан-Франциско в травні 1945 року союзники ухвалили рішення притягнути до відповідальності німецьких керівників вищого рангу в рамках міжнародного воєнного трибуналу.
На Лондонській конференції у серпні 1945 року США, Велика Британія, Франція та СРСР підписали угоду про створення та статут міжнародного воєнного трибуналу.
Хоча докази, представлені під час засідань МВТ не викликають сумнівів, сам трибунал важко назвати незалежним судовим органом через організаційну структуру — це був суд переможців над стороною, яка програла, постраждалі країни судили тих, хто завдав їм збитків та вбивав їхніх громадян.
Судді Нюрнберзького трибуналу представляли країни-переможці Другої світової - США, Велику Британію, Францію та СРСРЧлени трибуналу (судді) і обвинувачі представляли країн-переможців — Британію, США, Францію та СРСР. Обвинувачі розслідували злочини, збирали докази та допитували свідків, готували акт обвинувачення. Також не було досудового слідства, адже дії обвинувачених назвали злочинними ще в засадничих документах обвинувачення.
29 серпня 1945 року був погоджений список 24 людей, яких вважали основними воєнними злочинцями. Юрисдикція була поширена на людей, які скоїли злочини персонально чи в рамках організацій (гестапо, СС тощо). Трибунал функціонував для покарання воєнних злочинців лише з європейських країн, які належали до гітлерівської коаліції.
До юрисдикції трибуналу належали:
- злочини проти миру — планування, підготовка, розв’язання та ведення агресивної війни або війни з порушенням міжнародних угод та домовленостей;
- воєнні злочини — порушення законів та звичаїв війни — вбивства, тортури, викрадення в рабство, вбивства та тортури військовополонених, вбивства заручників, грабунок приватної чи громадської власності, руйнування міст та сіл, позбавлене сенсу та військової необхідності;
- злочини проти людства — вбивства, знищення, поневолення, заслання та інші жорстокості, скоєні щодо цивільного населення до або під час війни, переслідування за расовими, релігійними, політичними мотивами.
Звинувачені мали право на захист, допит свідків особисто або через захисника, надання суду доказів, право на допит, судове засідання, складання акту обвинувачення та документів зрозумілою для підсудного мовою.
Герман Герінг під час Нюрнберзького процесуТрибунал засудив до смертної кари через повішення:
- міністра авіації, командувач ВПС Німеччини Германа Герінга (прийняв отруту незадовго до страти);
- міністра закордонних справ у 1938−1945 роках Йоахіма фон Ріббентропа;
- начальника Головного управління імперської безпеки Ернста Кальтенбруннера;
- начальника штабу Вермахту Вільгельма Кейтеля;
- обергруппенфюрера СС Ернста Заукеля;
- начальника штабу оперативного керівництва командування Вермахту Альфреда Йодля;
- обергруппенфрера СА, головного редактора тижневика Der Stürmer Юліуса Штрайхера;
- рейхсміністра східних окупованих територій Альфреда Розенберга;
- генерал-губернатора окупованої Польщі Ганса Франка;
- керівника окупованої Чехії Вільгельма Фріка;
- керівника окупованих Нідерландів Артура Зейсс-Інкварта.
Герінг після прийому отрутиДовічне ув’язнення отримали:
- заступник Гітлера в НСДАП у 1933−1941 роках Рудольф Гесс (1987 року знайдений повішеним у камері);
- міністр економіки у 1938−1945 роках Вальтер Функ (звільнений за станом здоров’я у 1957 році);
- командувач флоту у 1935−1943 роках Еріх Редер (звільнений за станом здоров’я у 1955 році).
Попри довічне ув’язнення вже 1957 року Вальтера Функа звільнили за станом здоров’я20 років ув’язнення отримали:
- гауляйтер Відня Бальдур фон Ширах (вийшов з в’язниці 1966 року);
- міністр озброєння Альберт Шпеер (вийшов з в’язниці 1966 року).
15 років:
- міністр закордонних справ Німеччини у 1933−1938 роках Константін фон Нойрат (1954 року звільнений за станом здоров’я).
10 років:
- наступник Гітлера, останній президент Третього Рейху, командувач флоту у 1943−1945 роках адмірал Карл Дьоніц (1956 року вийшов на свободу).
Трибунал також розглядав одну справу за відсутності обвинуваченого — проти начальника партійної канцелярії НСДАП Мартіна Бормана. Його засудили до повішення, але так ніколи і не знайшли.
Керівництво НСДАП, Організації СС, СД, СА та Гестапо були визнані злочинними.
Виправдав трибунал пропагандиста, керівника відділу друку та радіо у міністерстві пропаганди Ганса Фріче, посла в Австрії та Туреччині Франца фон Папена, міністра економіки Ялмара Шахта. Їх пізніше засудили до ув’язнення в рамках процесів денацифікації, але Шахта виправдали за апеляцією, а інших достроково звільнили.
Керівник Німецького робітничого фронту Роберт Лей покінчив життя самогубством до початку процессу, а власника концерну «АГ Крупп» Густава Круппа визнали невиліковно хворим.
Токійський трибунал
Засідання Токійського трибуналу у листопаді 1948 рокуВоєнних злочинців з Японії після Другої світової війни судив Міжнародний трибунал для Далекого Сходу, який також називають Токійським, за місцем проведення судового процесу.
Ще до капітуляції Японії у Потсдамській декларації Великої Британії, США та Китаю від 26 липня 1945 року було передбачено створення трибуналу для покарання японських воєнних злочинців. Напередодні капітуляції Японія прийняла умови Потсдамської декларації, але домоглася недоторканості для імператора Хірохіто.
Пізніше СРСР, США та Британія вирішили покласти виконання умов капітуляції Японії на командувача сил союзних держав у Японії Дугласа Макартура. У січні 1946 року він оголосви про створення міжнародного воєнного трибуналу.
Організаційну структуру Токійського трибуналу сформував генерал Дуглас МакартурЯк і Нюрнберзький трибунал це був суд переможців над переможеними, а організація трибуналу явно не дозволяє його вважати незалежним судовим органом. Наприклад, членів трибуналу визначав Макартур серед представників держав, які підписали акт про капітуляцію Японії, а також Індії та Філіппін. Він також призначав керівника суду та головного обвинувача. Верховний головнокомандувач союзних сил також міг самостійно змінити вирок.
Міжнародний трибунал щодо Далекого Сходу розслідував ті самі злочини, що і Нюонбергський трибунал: злочини проти миру, воєнні злочини, злочини проти людства.
Відмінністю від Нюрнберзького було те, що Токійський трибунал не відносив вбивства за релігійним мотивом до злочинів проти людства — вважалося, що японські військові не вбивали за релігійними мотивами.
Досудового слідства не було, японське військове керівництво було назване воєнними злочинцями ще згідно з Потсдамскою декларацією 1945 року.
На відміну від Нюрнберзького трибуналу, токійський трибунал мав право визначати здатність підсудного брати участь в судовому засіданні залежно від розумового та фізичного стану, а захисник підсудного міг після промови обвинувачення висловити промову від імені свого підзахисного.
Процес стартував 3 травня 1946 року. Членами трибуналу були представники США, Британії, Франції, Китаю, СРСР, Австралії, Нідерландів, Індії, Канади, Нової Зеландії, Філіппін. Кожна країна також призначила обвинувачів. Захисниками були 79 японських та 25 американських адвокатів.
Обвинувачення висунули 29 представникам керівництва Японії у 1930−1940-х роках.
Хідекі Тодзьо, японський прем'єр e 1941−1944 роках, який розв’язав війну проти США та їхніх європейських союзників, був страчений за вироком Токійського трибуналу в грудні 1948 рокуСімох обвинувачених засудили до смертної кари, зокрема, колишніх прем'єр-міністрів Кокі Хіроту (очолював уряд у 1936−1937 роках) та Хідекі Тодзьо (очолював уряд у 1941−1944 роках), кількох генералів. 16 підсудних отримали довічне ув’язнення, кілька підсудних отримали тривалі строки ув’язнення, двоє померли під час процесу. Через психічну хворобу визнали неосудним пропагандиста Окава Сюмея.
Ще один колишній прем'єр (у 1937−1941 роках) Фумімаро Коное покінчив життя самогубством напередодні арешту.
У листопаді 1948 року Токійський трибунал припинив роботу, а наступного місяця стратили всіх засуджених до страти.
Міжнародний трибунал з Югославії
Міжнародний трибунал з колишньої Югославії був заснований згідно з резолюцією Ради безпеки ООН у 1993 році і розслідував злочини, скоєні під час війн в колишніх югославських республіках у 1991−2001 роках. Тоді лише під час війни у Боснії і Герцеговині загинули понад 100 тисяч людей. Війни в Хорватії, Боснії та Косово супроводжувалися етнічними чистками, депортаціями населення.
Експрезидент Сербії та Югославії Слободан Мілошевич в залі засідань Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії у 2004 році. Він помер у тюремній камері у березні 2006 року, очікуючи судуТрибунал з колишньої Югославії став першим міжнародним воєнним трибуналом після Нюрнберзького та Токійського трибуналів. Втім, на відміну від них він не розглядався як суд переможців над переможеними, і мав організаційну структуру, яка дозволяла говорити про неупереджений та незалежний характер, а засудженні мали право на апеляцію.
Постійних суддів трибуналу обирала Генасамблея ООН, запасних суддів призначав генсек ООН з переліку, наданого ГА ООН.
Окрім того, трибунал з колишньої Югославії вперше запровадив принцип командної відповідальності - воєначальників або чиновників могли судити за те, що вони не запобігли злочинам, скоєним їхніми підопічними або не покарали їх.
До юрисдикції трибуналу належали:
- порушення Женевських конвенцій, які визначають стандарти поводження з цивільними, полоненими та пораненими;
- порушення прав та звичаїв ведення війни;
- злочини проти людства (вбивства, винищення, депортація, ув’язнення, тортури, зґвалтування, переслідування з політичних, расових або релігійних мотивів);
- геноцид.
Територіальна юрисдикція трибуналу поширювалися на всі колишні югославські республіки, крім Словенії.
Трибунал провів 142 судових процеси, 92 з них стосувалися етнічних сербів, 33 — хорватів, 9 — албанців, 7 — босняків-мусульман, 3 — чорногорців та 2 — македонців. Через те, що більшість звинувачених та засуджених були сербами, влада Сербії та Росії закидали трибуналу упередженість.
Хорватські ветерани у листопаді 2012 року емоційно зустрічають новину про виправдання генерала Анте Готовіни, якого у Сербії звинувачували в злочинах проти хорватських сербів
Сербська преса протестує через виправдання Готовіни і пише про несправделивість трибуналу щодо сербівЦя критика ще більше зросла після перегляду справ та виправдання хорватських генералів Івана Чермака у 2011 році, Анте Готовіни та Младена Маркача у 2012 році - усіх їх звинувачували у злочинах проти хорватських сербів, а також дострокового звільнення віце-лідера боснійських хорватів Даріо Кордіча після відбуття 2/3 строку ув’язнення у 2014 році.
У 2008 році трибунал виправдав раніше засудженого генерала боснійських мусульман Насера Оріча, якого звинувачували в злочинах боснійські серби.
Натомість ключові лідери сербів з епохи 1990-х закінчили або закінчать свій життєвий шлях в Гаазі. Експрезидент Сербії та Югославії Слободан Мілошевич помер у тюрмі в Гаазі, очікуючи суду, до довічного ув’язнення засудили лідерів боснійських сербів Радована Караджича та Ратко Младича, померли за гратами або були засуджені усі лідери хорватських сербів.
У листопаді 2017 року засуджений хорватський генерал Слободан Праляк випив отруту в залі засідань Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії на знак протесту проти вирокуУ листопаді 2017 року прямо в залі судових засідань хорватський генерал Слободан Праляк випив отруту після відхилення апеляції за його справою. Наступного місяця трибунал припинив роботу — його функції виконує Міжнародний залишковий механізм для кримінальних трибуналів, який перебрав справи з колишньої Югославії та Руанди.
Міжнародний трибунал з Руанди
Фотографії жертв геноциду в Руанді в Меморіальному центрі геноциду в КігаліУ квітні-липні 1994 року керівництво Руанди, представлене політиками та військовими з народу хуту здійснило масове знищення кількох сотень тисяч людей, переважно з народу тутсі, а також хуту, які опонували такій політиці.
Повстанці з Руандійського патріотичного фронту, які представляли етнічних тутсі, відвоювали більшу частину території країни та столицю до липня 1994 року, що викликало масову втечу хуту в сусідню Демократичну республіку Конго. Серед втікачів були і керівники хуту, які віддавали накази про знищення тутсі і чимало виконавців вбивств та зґвалтувань.
Черепи та кістки людей вбитих у католицькій церкві в Ньямата під час геноциду в РуандіНовий уряд Руанди звернувся в ООН з проханням створити судовий орган, який займався би справами щодо людей, які вчинили злочини під час геноциду в Руанді. В резолюції Ради безпеки ООН від 8 листопада 1994 року було вирішено створити трибунал для покарання причетних до геноциду та порушення міжнародного гуманітарного права.
Трибунал розмістили у місті Аруша, у сусідній з Руандою Танзанії, а апеляційна палата була розташована у Гаазі.
Кімната Міжнародного трибуналу з Руанди в АрушіЗа організаційною структурою цей трибунал мало відрізнявся від Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Він отримав повноваження на переслідування людей, яких звинувачують у порушенні міжнародного гуманітарного права на території Руанди і судове переслідування громадян Руанди, які скоїли такі порушення на території сусідніх держав. Мова йшла про злочини, скоєні з 1 січня по 31 грудня 1994 року.
До юрисдикції трибуналу належали геноцид, злочини проти людства, порушення положень Женевських конвенцій, які стосувалися внутрішніх військових конфліктів. До злочинів проти людства в уставі трибуналу зарахували також посягання на фізичний та психологічний добробут, колективні покарання, взяття заручників, тероризм, згвалтування, примус до проституції, мародерство, грабіж, рабство та работоргівлю, а також погрози такими діями.
За 20 років роботи трибунал щодо Руанди висунув звинувачення проти 96 людей. 61 з них засудили до різних строків ув’язнення, 14 виправдали, справи 10 передали в суди національної юрисдикції. Провадження щодо 8 звинувачених припинили з різних обставин, зокрема, через смерть, двох звинувачених досі розшукують, а справа щодо одного спійманого втікача буде розглядатися у суді-спадкоємці трибуналу.
Колишній вчитель Жан-Поль Акайєсу організовував зґвалтування, каліцтва та знущання над жінкам-тутсіСеред відомих засуджених — Жан Камбанда, який очолював уряд Руанди під час геноциду, католицький священник Атанас Серомба, який схвалив знищення власної церкви разом з 1500 тутсі, що ховалися в ній, міністр внутрішніх справ Калікст Калміандзіра, мер громади Таба Жан-Поль Акайєсу, який організовував зґвалтування, каліцтва та знущання з жінок-тутсі.
У 2016 році трибунал припинив роботу.
Цікавий приклад, який Україна може використати у практиці - судове переслідування пропагандистів з так званих «медіа ненависті». Перш завсе, йдеться про пропагандистів, які працювали на «Вільному радіо та телебаченні тисячі пагорбів» (RTLMC) і закликали до знищення тутсі, яких вони в прямому ефірі називали «тарганами», жорстко критикували діяльність миротворців ООН.
Ведуча радіостанції Валері Бемерікі під час судового процесу визнавала, що співробітники радіо навмисно називали місця, де могли ховатися тутсі, щоб спровокувати їх масове вбивство.
Дослідник з Гарвардського університету Девід Янагізава-Дротт довів, що в місцях поширення радіосигналу RTLMC було більше жертв геноциду, ніж в місцях, де цього радіо не чули. Після апеляції Директора рідостанції Фердинанда Нахіману засудили до 30 років ув’язнення, виконавчого директора Жана Боско Барайягвізу до 32 років.
Громадянин Бельгії та Італії Жорж Руджу, який навіть не знав місцевих мов, але захопився ідеями геноциду тутсі, став єдиним європейцем, засудженим за геноцид у Руанді - у 2000 році Міжнародний трибунал з Руанди засудив його до 12 років. Втім, у 2009 році його достроково звільнили під час ув’язнення в Італії.
Фелісьєн Кабуга переховувався від трибуналу 26 роківПісля 26 років пошуку 2020 році поблизу Парижа арештували 87-річного генерального директора, головного фінансиста радіостанції Фелісьєна Кабугу, якого міжнародний трибунал з Руанди звинувачував в геноциді та злочинах проти людства, зокрема закупівлі мачете, якими вбивали тутсі.
В операції брали участь правоохоронці кількох країн та Інтерпол. У жовтні 2020 року Кабугу перевезли до Гааги для судового процесу в рамках Міжнародного залишкового механізму для кримінальних трибуналів — структури ООН, яка згідно з резолюцією Ради безпеки ООН має функції трибуналів щодо колишньої Югославії та Руанди після закінчення строків їхнього функціонування.
Багатьох звинувачених у геноциді в Руанді досі не притягли до відповідальностіЗ 2007 року при прокуратурі Руанди діє Відділ пошуку втікачів, обвинувачених у геноциді (Genocide Fugitives Tracking Unit), який займається їх виявленням в їнших країна. Як повідомив виданню The New Times у березні 2021 року керівник цієї установи, за цей час вдалося арештувати лише 46 з 1146 втікачів, більшість з 1100, які перебувають на свободі, переховуються у сусідніх Демократичній республіці Конго та Уганді.
Міжнародний кримінальний суд
Міжнародний кримінальний суд був заснований на основі Римського статуту, який набув чинності у 2002 році. Його заснували як перший постійно діючий судовий орган, який розглядає справи щодо геноциду, злочинів агресії, воєнних злочинів та злочинів проти людства.
Станом на березень 2022 року членами МКС є 123 держави світу. Основний офіс розташований у Гаазі.
Суд займається розслідуванням злочинів, скоєних на території держав-учасників МКС, а також за спеціальною угодою може це роботи на території держав, які не є членами. До того ж, його юрисдикція поширюється лише на злочини, які сталися після набуття чинності Римського статуту (тобто з 2002 року).
Справу можуть порушити згідно зі зверненням країни-учасника суду, згідно з рішенням Ради безпеки ООН та за клопотанням прокурора суду, якщо з ним погодяться троє незалежних суддів. Міжнародний кримінальний суд не розглядає справи заочно.
Найбільші країни світу не беруть участі в МКС. Росія підписала статут Міжнародного кримінального суду у 2000 році, проте 2016 року відкликала свій підпис після рішення МКС почати розслідування щодо російсько-грузинської війни 2008 року.
США та Китай також не беруть участь у МКС. США відкликали свій підпис під Римським статутом ще 2002 року, адміністрація Трампа жорстко критикувала суд і називала його нелегітимним через можливі розслідування дій американських військових в Афганістані та дій ізраїльської влади в Палестині.
За свою діяльність Міжнародний кримінальний суд висунув звинувачення 46 особам, зокрема, експрезиденту Судану Омару аль-Баширу, лідеру бойовиків Армії Господа в Уганді Джозефу Коні, лідеру Лівії Муаммару Каддафі (вбитий у 2011 році), експрезиденту Кот-Д'Івуару Лорану Гбагбо, але лише меншість з них посатала перед судом.
Суд проводить розслідування злочинів, скоєних в Афганістані, ЦАР, Кот-Д'Івуарі, Дарфурі, Судані, Демократичній республіці Конго, Кенії, Лівії, Уганді, М’янмі, Палестині та Венесуелі, а з 2 березня 2022 року — і в Україні.
За останні 20 років діяльність суду була сконцентрована переважно на судовому переслідуванні воєнних злочинців з Африки. Наприклад, лідерів угруповань бойовиків з Демократичної республіки Конго Томаса Лубангу Дійло засудили до 14 років, Жермена Катангу до 12 років.
Ахмад Аль-Факі Аль-Махді став першою людиною, засудженою трибуналом за руйнування культурних пам’ятокТакож один з ісламістів з Малі Ахмад Аль-Факі аль-Махді бу засуджений у 2016 році на 9 років виключно за культурні злочини — руйнування історичних та релігійних пам’яток мавзолеїв та мечеті в африканському місті Тімбукту.
Цей приклад для України є цікавим в контексті руйнування історичних пам’яток, яке відбулося в Чернігові, Харкові, на Київщині, Сумщині та Донеччині під час нападу Росії на Україну.
16 березня прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан та слідча група МКС прибув до України для збору доказів воєнних злочинів2 березня прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан повідомив, що суд отримав звернення від 39 держав-учасниць щодо розслідування ситуації в Україні через напад Росії. А 16 березня Карім Хан та слідча група Міжнародного кримінального суду прибула до України для збору доказів воєнних злочинів з боку Росії.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!