фото WMЕксголова PGNiG Пйотр Возняк: Росії не потрібен газ чи нафта. Їй потрібна готівка, щоб купляти та виготовляти бомби
Чому європейські газосховища перед війною виявились порожніми, коли енергоносії почнуть дешевшати, як Польща відмовляється від російського газу, і чому заяви ЄС про зменшення закупівель газу у Москви на ⅔ – це лише декларації.
Для продовження війни путінському режиму достатньо отримувати валюту від продажу нафти та газу країнам Європейського Союзу.
Через небажання ЄС вводити ембарго на імпорт енергоносіїв цьогорічний бюджет терористично налаштованої Росії поповниться рекордними 300 млрд доларів. З такими надходженнями економіка потенційно справиться з багатьма потрясіннями, однак на росіян чекає ще чимало нокдаунів через запроваджені санкції.
Одна з найбільш жорстких позицій щодо російських нафти та газу займає наразі Польща. У Варшаві планують відмовитись від російського газу вже з 2023 року. Проте, не від нафти.
Чимало європейських країн не можуть собі дозволити чогось подібного. На думку колишнього голови найбільшої польської газової компанії Polskie Górnictwo Naftowe i Gazownictwo (PGNiG) Пьйотра Возняка (2016-2020), деякі країни ЄС надто сильно "довірились" російському "Газпрому".
Що думає про нинішню енергетичну кризу екс-президент польського газового гіганта, чому європейські газосховища перед війною виявились порожніми, чи знизяться ціни на енергоносії, як Польща відмовляється від російського газу, і коли "ні" російському монополісту зможе сказати увесь Євросоюз.
Про це з Возняком поговорив представник Команди підтримки реформ Міністерства енергетики України Микола Войтів.
— Що буде з цінами на газ у 2022 році?
— Різку динаміку росту цін на природний газ спричинив високий попит на нього з боку країн Євросоюзу у листопаді-грудні 2021 року. На що, очевидно, чекала і готувалася Росія, не закачуючи жодного кубометра природного газу у сховища Нідерландів, Австрії та Німеччини.
Російська агресія в Україні лише підсилила цю динаміку.
Потрібно пам’ятати, що ціни на природний газ – поняття дуже відносне. Вони є різні – одні зафіксовані у двосторонніх контрактах на поставку, наприклад російського, норвезького чи зрідженого газу, а інші – це ціни на європейських енергетичних біржах/хабах.
Як правило, ціни починають падати із завершенням опалювального сезону, тобто, від початку квітня й утримуються на досить низькому рівні аж до жовтня. Чого варто чекати й цього року, проте, вони однозначно будуть вищими, ніж восени 2021 року.
— Яка ситуація із європейськими підземними сховищами газу (ПСГ)? Низькі запаси минулого року також вплинули на ціни.
— У Польщі вже давно на законодавчому рівні кожен імпортер повинен зберігати свій газ у газосховищах, і таким чином кожного року ПСГ повністю заповнені – приблизно понад 3 млрд кубометрів.
На відміну від Польщі, у ЄС такої умови для імпортерів (трейдерів) немає. Настільки Євросоюз довіряв російським поставкам природного газу.
Сьогодні, такі країни як Німеччина, Австрія та частково Нідерланди, продають та передають в управління свої ПСГ російським компаніям. І, як результат такої політики, ми могли спостерігати газову кризу у Європі у кінці 2021 року, коли при високому попиті на природний газ, ці ПСГ виявилися пустими або наполовину заповненими...
— На вашу думку, питання з "Північним потоком-2" вже закрите?
— Історія з "Північним потоком-2" не закінчилася – вона поки що відтермінувалася. Росія є дуже непередбачуваною стороною, а її основні партнери – німці, дуже суперечливо коментують ситуацію, яка склалася довкола цього газогону.
На даному етапі запуск "Північного потоку-2" не відповідає енергетичному законодавству ЄС – постачальник природного газу й оператор газопроводу не можуть бути однією юридичною особою. Німецький регулятор енергетичного сектору сертифікує оператора газопроводу, який має бути повністю незалежним – організаційно та фінансово.
Тому коментарі канцлера ФРН, що "він стримав сертифікацію оператора газопроводу "Північний потік-2" не тільки суперечать енергетичному праву ЄС, але і є недоречними, оскільки процедура сертифікації у ЄС виходить за межі урядових повноважень. В будь-якому разі така сертифікація взагалі не може відбутися, бо суперечить енергетичному праву ЄС.
Запуском "Північного потоку-2" Росія хоче повністю ізолювати Україну від транзиту газу. Якщо припустити, що їм вдасться запустити цей газопровід, то технічно зупинити транзит газу через ГТС України можна протягом трьох діб.
Росіяни, з мого досвіду, можуть повністю проігнорувати будь-який контракт на транзит газу, навіть, якщо мова про контракт на транзит до 2024 року. Вони просто його порушать, не турбуючись про наслідки для себе і, не беручи до уваги декларації Ангели Меркель (колишньої канцлерки ФРН), яка запевняла про гарантії, які їй дала російська сторона, збереження транзиту газу українською ГТС до 2024 року включно.
— Чи буде ЄС монолітним у контексті відмови від російського газу і за скільки років це може відбутися?
— На жаль, ці заяви, які ми чуємо від чиновників Євросоюзу, що "до кінця 2022 року купівля російського газу зменшиться на дві третини", це лише декларації. Важко сказати, коли насправді це відбудеться. Мова тут не про зменшення імпорту природного газу, а про повну заміну російського газу такими ж об’ємами, проте від інших постачальників.
Я би хотів знати, що коїться в головах європейських політиків та керівників великих енергетичних компаній і як це вплине на прийняття ними рішень. Найперші, про кого я би хотів згадати, це представники Німеччини, Франції, Бельгії та Нідерландів.
У цілому, потрібно приблизно 5-6 років, щоб відмовитися від одного постачальника і перейти на іншого. У нашому випадку, аби ЄС відмовитися від російського газу, і, відповідно, перестати фінансувати російську армію та їхню війну в Україні, і диверсифікувати його іншими маршрутами (за максимальної наявної потужності інфраструктури), зокрема, LNG.
Проте, для цього має бути одноголосне інтегральне рішення Єврокомісії, і таке рішення має суворо дотримуватись. Але сьогодні консенсусу у ЄС щодо цього питання – немає, беручи до уваги позицію Угорщини та Німеччини. Проте, це не означає, що потрібно чекати на них.
По суті, кожна країна Європи у найближчій перспективі може і повинна розвивати свій газовидобуток. Проте, Німеччина, наприклад, останніх майже чотири роки практично не добуває природний газ зі своїх родовищ – вони дуже довірились російському газу та концепції Energiwende (перехід до низьковуглецевої та відновлюваної енергетики).
Питання риторичне: чи він Німеччині не потрібен? Це є явне непорозуміння – рано чи пізно хтось-таки його почне видобувати...
— Польща не продовжуватиме контракт з росіянами після 2022 року. Якими маршрутами поляки забезпечуватимуть себе газом?
— Польща "завершує" з російським газом вже у грудні 2022 року. Альтернативні маршрути постачання – це природний газ з норвезького шельфу через Baltic Pipe (газопровід між Данією та Польщею), а також зріджений газ через Świnoujście LNG terminal та запланований Gdańsk FSRU. І додатково може бути використаний газопровід GIPL (між Литвою та Польщею), але тільки з умовою, якщо це буде газ з LNG Klaipėda.
— Які країни стануть новими клієнтами російських газових компаній?
— Коли Росія почне втрачати великий ринок збуту газу у ЄС, звісно, Китай зможе стати тим новим великим ринком, який вмістить у себе великі об’єми російського газу. Навіть, якщо для того буде необхідна додаткова газотранспортна інфраструктура, в яку інвестуватимуть росіяни.
Також, новими ринками збуту російського зрідженого газу стануть Японія та Республіка Корея.
В кінцевому результаті, Роcії не потрібен природний газ чи нафта. Їй потрібна готівка, щоби купувати та виготовляти бомби, ракети, підводні човни та винищувачі.
— Коли Росія покине європейський ринок, хто займе її місце?
— Однозначно, на європейський газовий ринок вийде або збільшить свою частку присутності, Норвегія, а також усі країни, які оперуватимуть свердловинами у континентальному шельфі Північного моря (Великобританія, Нідерланди, Данія), який дуже багатий на природній газ.
Варто наголосити, що будівництво інфраструктури добування та транспортування природного газу на шельфі Північного моря відбувається із дотриманням найвищих екологічних стандартів.
Хочу нагадати, що за час моєї каденції у PGNiG у нас була концепція запросити українські енергетичні компанії до партнерської участі у якомусь із родовищ, яке ми експлуатували чи до якого мали доступ на підставі договору концесії.
Україна може також брати участь у норвезьких тендерах по розробці газових родовищ та видобуванню природного газу на континентальному шельфі Північного моря.
— На вашу думку, що чекає українську ГТС у найближчому майбутньому?
— Проблема української ГТС у тому, що велика кількість малих міст та виробництв приєднана безпосередньо до магістральних газопроводів, а не до системи дистрибуційних газопроводів, більш відомих як, газорозподільчі мережі, якби це мало бути.
І в такій ситуації переплітається функція транзиту із функцією дистрибуції (газорозподілу). Тому місто або виробництво, які використовують природній газ, мають платити тому, чий цей газ є, а в транзитній трубі газ – російський…
Тому постає питання – кому платити? Виходить, що росіянам. Але це немає сенсу, оскільки цей природній газ має належати або "Нафтогазу" або трейдерам і він має надходити до кінцевого клієнта (міста чи виробництва) з газорозподільчих (дистрибуційних) мереж, а не магістрального газопроводу.
Тому, в Україні має бути створений оператор газорозподільчих мереж.
Для прикладу, у Польщі – компанія Gaz-System є оператором магістральних газопроводів, а компанія Polska Spółka Gazownictwa – є оператором дистрибуційних (газорозподільчих) мереж, протяжність яких у декілька разів є більшою від протяжності магістральних газопроводів.
Проте, за останні 5 років відбулись правильні та послідовні зміни, як в контексті удосконалення регуляторного поля, так і в контексті інфраструктурної трансформації – унезалежнення системи магістральних газопроводів від ринку дистрибуції (газорозподілу) та трейдингу (мається на увазі розділення функцій постачання та продажу палива – ЕП). Тому, бажаю Вам - так тримати!
Важливо підкреслити про гарну нагоду для України взяти до уваги готовність США допомогти українцям, за посередництвом американських інвесторів, добудувати магістральну систему газопроводів та відділити її від системи газорозподільчих газопроводів.
Але, дуже важливим тут буде завершити цей розподіл на ринкових засадах – не тільки юридично, але й фізично розділити цю газову інфраструктуру. Це було меседжем під час нещодавнього дводенного візиту президента Байдена у Польщу, якому медіа не приділили уваги.
Якщо говорити про альтернативи російському газу для транзиту українською ГТС, то на сьогодні залишаються такі дві опції: транзит із шельфу Чорного моря (який багатий на природній газ та нафту), але він (транзит) наразі є неможливим через відсутність доступу до шельфу України, або транзит з LNG-терміналів Європи (Франції, Польщі, можлтво, Німеччини) або норвезького газу через Польщу.
Якщо говорити про польську опцію, то тут необхідними є тісні переговори із польською стороною за участі Литви. Очевидно, що така тристороння співпраця повинна відбутися в контексті новозбудованого газопроводу GIPL, який розпочне свою експлуатацію вже цього року, а також в контексті постачання на український ринок зрідженого газу через польський та литовський LNG-термінали.
Можна ще додати альтернативу, як запевняють німці, постачання газу із запланованого до будівництва LNG-терміналу у німецькому Brunsbüttel.
Але, якщо говорити про співпрацю з Польщею, тут потрібно провести конкретні домовленості з польською стороною, але не обов’язково на урядовому рівні, достатньо буде міцних домовленостей між відповідними компаніями. Проте, це може бути не таким легким процесом.
Можна ще розглядати варіант домовленостей зі Словаччиною. Проте він малоймовірний, оскільки словаки мають угоду із росіянами, що, якщо у випадку зупинки транзиту газу українською ГТС, вони зможуть отримувати газ через "Північний потік-2", який потраплятиме до них газопроводом OPAL і через Чехію. Тому тут знову з’являється російський газ.
В будь-якому разі, Україні важливо розвивати газовидобуток. І не тільки у себе, оскільки можна розглядати й інші країни.
Ще раз наголошую, зверніть увагу на відкритість США до України – це є нагода, яку не можна втратити. Потрібно звертатись до адміністрації президента Байдена про надання спеціальних пільг – чи то на отримання ліцензій на розвідку та видобування газу чи закупівлю обладнання.
Уявіть собі, за деякий час, заголовок у медіа – "Україна отримала десять ліцензій на видобуток природного газу у Пенсильванії чи Техасі"…
Хотів би підсумувати усе вищесказане наступним – рекомендую скласти нову газову (чи у ширшому контексті – енергетичну) стратегію України – національну, не копіюючи подібних стратегій інших країн. Ви почали, і результати дуже позитивні, незважаючи на перешкоди, які постали із російською військовою агресією в Україні.
Юридично, правове енергетичне поле ЄС є доцільним та ринково орієнтованим, проте бізнес-складова цієї моделі вимагає внутрішньої, національної енергетичної політики в Україні. І не думайте здаватися! Аналогічно як, близько 20 років тому, ми зробили у Польщі щодо ринку природного газу, на жаль, і не нафти. Ми не не чекали на підтримку від Німеччини чи ЄС.
Я не хочу нікого повчати, але заради енергетичної безпеки Європи – будьте відважними та продовжуйте крокувати! Це має бути ваш власний шлях!