"Захід дав Кремлю те, що йому й було треба": світові ЗМІ про конфлікт навколо України
Визнання Москвою територій на сході України як "незалежних держав" і введення туди частин російської армії викликали хвилю санкцій з боку Заходу і безліч коментарів про те, що Кремль має намір робити далі і чи вдасться світовій спільноті не допустити подальшої ескалації.
В огляді ми зібрали найхарактерніші висловлювання світових ЗМІ щодо російсько-українського конфлікту.
Оглядач британської Times Едвард Лукас у зв'язку з подіями, що відбуваються сьогодні навколо України, згадує найбільшу кризу у відносинах Сходу і Заходу за багато десятиліть - коли в 1962 році Радянський Союз вирішив розмістити ракети на Кубі. США розцінили це як екзистенційну загрозу для себе, і світ опинився на межі ядерного апокаліпсиса.
Тоді дипломатія зрештою перемогла: радянські судна з ракетами повернули назад, а американці тихо прибрали свої ракети з ядерними зарядами з Туреччини. Однак у нинішньої кризи зовсім інші виміри та генезис, вважає Лукас.
Times: у демонстрації імпотенції Заходу Путін перевершив своїх попередників
Наразі екзистенційну загрозу для Кремля становить не західна зброя в Україні, а західні ідеї: свобода, законність, суверенітет та безпека. Рух України в цьому напрямку, нехай і хиткий, підриває легітимність російського режиму.
І Росія не планує відступати. Натомість Кремль зумів блискуче замаскувати свої наміри. Людей, які ухвалюють рішення в країнах Заходу, ввела в оману їхня ж розвідка, вони зосередилися хоч і на жахливій, але все ж таки малоймовірній перспективі прямого вторгнення та взяття Києва.
Фактично ж Путін зробив бюрократичні кроки, спрямовані на розчленування України та посилення військової присутності у відколотих від неї регіонах. Сталося це майже безкровно і, в порівнянні з тим, чого ми всі боялися, ми відчуваємо зараз скоріше полегшення, ніж гнів.
А це саме те, що потрібно Кремлю, вважає оглядач Times.
Друга відмінність від кубинської кризи у тому, що Захід не бажає діяти. Лукас порівнює західних політиків з вовком з казки про трьох поросят: вони надувають щоки і дмухають щосили, але не в змозі похитнути нічий будинок.
І в кубинській кризі, і в історії з блокадою Західного Берліна 74 роки тому радянське керівництво усвідомлювало, що має справу зі сповненим рішучості супротивником, готовим на ризик і жертви. Сьогодні ми, м'яко кажучи, не справляємо такого враження, нарікає Джордж Лукас.
Пропустити подкаст і продовжити подкаст
Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти
Випуски
Кінець подкаст
Якби ми справді хотіли поставити Росію на місце, ми прискорили б процес вступу України до ЄС та НАТО. Ми також запропонували б Україні величезний пакет військової та фінансової допомоги. Ми б запровадили серйозні санкції проти російських компаній та фізичних осіб, включаючи масові заборони на в'їзд та заморожування активів. Ми повністю зупинили б, а не просто поставили на паузу "Північний потік - 2". Ми запустили б велику програму зі скорочення нашої залежності від російських енергоресурсів, пише журналіст.
З огляду на те, що відбувається зараз, нічого з цього, швидше за все, не станеться, робить похмурий прогноз Лукас. Росія, на його думку, виграла цей раунд - так само як СРСР виграв 1956 року, придушивши угорське повстання, або 1968-го, коли розтрощив Празьку весну.
Запитання тепер: що буде далі? Найраціональніше для Путіна було б згребти в кишеню свій виграш і встати з-за столу. У демонстрації того, як виставити напоказ імпотенцію Заходу, він далеко перевершив своїх попередників.
Путін також може тепер відверто принижувати і висміювати західні розвідслужби, які неодноразово і категорично заявляли про невідворотність швидкого російського повномасштабного вторгнення, називаючи навіть конкретні дати. Якщо всі ці прогнози виявляться неправдивими, то хто повірить їм наступного разу?
Тоді як підтримка союзниками Західного Берліна у 1948 та 1961 роках зміцнила віру в силу Заходу, наша нездатність надати підтримку Україні зводить нанівець довіру до нас. Вони попереджали нас багаторазово, благали нас про допомогу, але зустрічали у відповідь лише зарозумілість, невігластво і пасивність, робить невтішні підсумки оглядач Times.
NYT: Чи зупинять санкції Байдена рішучість Путіна?
Президент США Джо Байден ввів санкції проти суверенного боргу Росії та російських еліт, але чи це захистить Україну?Опитані журналістами газети експерти вважають, що ні. Принаймні ті санкції, що вже були оголошені американським президентом та його європейськими колегами.
І одна з причин того, що санкції можуть не вплинути, полягає в тому, що Володимир Путін зробив урок з 2014 року, коли Росія вперше зіткнулася з масштабними західними обмеженнями, і постарався ізолювати економіку країни так, щоб по ній було важко боляче вдарити.
"Російський уряд витратив роки, перебудовуючи бюджет і фінанси, щоб економіка країни могла протистояти майбутнім санкціям. Зусиллям уряду сприяли високі ринкові ціни на нафту і газ. Тепер у Росії відносно низький зовнішній борг, і вона менше залежить від кредитів від іноземних організацій, ніж до 2014. І що найважливіше, валютні резерви країни становлять 631 млрд доларів. А це - четверті за величиною валютні резерви у світі", - пише газета.
Жоден західний політик поки що не запропонував відібрати життєву силу у російської економіки, припинивши експорт російських енергоресурсів. А експерти New York Times кажуть, що тільки такий крок, який суттєво обмежить доходи Росії від енергоносіїв, матиме серйозні наслідки.
Але цей крок також призведе до небезпечної політичної ситуації для Джо Байдена та інших світових лідерів, в умовах зростання цін на нафту і газ.
Серйозний економічний спад міг би похитнути позицію Володимира Путіна. Але навряд чи США та їхні європейські союзники наважаться на найжорсткіші варіанти санкцій, оскільки так вони завдадуть істотних збитків економіці своїх країн, роблять висновок автори статті.
Economist: у що обходиться Україні війна, що не почалася?
Журнал Economist підраховує економічні втрати України від війни, яка наразі не трапилася, але вже призвела до суттєвих наслідків.
Володимир Зеленський зараз має думати не лише про те, як захищати країну, а й де взяти грошіЗа однією з оцінок, яку наводить видання, збройний конфлікт з Росією коштував Україні 280 млрд доларів у період з 2014 по 2020 рік. Але збитки від останніх кількох місяців, коли США стали наполегливіше заявляти про неминуче російське повномасштабне вторгнення, вимірюється не лише грошима, а й назавжди відкладеними проєктами і втраченими перспективами.
Економічне моделювання, проведене Київською школою економіки, показує, що за високого ступеня загрози війни ВВП країни скорочується на понад 5% ще до того, як пролунають перші постріли.
Атмосфера апокаліпсису, що насувається, передбачувано впливає на іноземні інвестиції. Капітал, іноземний та вітчизняний, тікає з України: президент Володимир Зеленський наприкінці січня заявив, що з початку кризи з країни було виведено 12,5 млрд доларів.
Постраждала торгівля, оскільки 3/5 українського експорту проходять через Чорне море, де вартість страхування судів збільшилася після того, як ключові лондонські страхові компанії оголосили ці райони високоризиковими.
Коли європейські страхові компанії припинили страхувати рейси в Україну, уряду довелося вкласти в галузь 16,6 млрд гривень (580 млн доларів), щоби літаки продовжували літати.
За даними офісу президента України, нинішня криза коштує країні 2-3 млрд доларів на місяць плюс додаткові 1,5-2 млрд доларів через дешевшу гривню.
Фінансові втрати від загрози вторгнення настільки великі, що деякі українці запитують: чи не призначений весь цей галас просто для економічної шкоди?
І чим довше затягуватиметься криза, тим важчими будуть наслідки. Контракти та інвестиції, які зараз призупинили, відкладуть назавжди. Співробітники через психологічну напругу не зможуть або не захочуть працювати з колишньою ефективністю. Внутрішній попит скоротиться, оскільки жителі відкладатимуть гроші у страсі перед майбутнім.
Напруженість ніколи не була вищою. Але навіть якщо вона ослабне, то Україна вже заплатила високу ціну.
Утім, переконані автори Economist, ціна нинішнього протистояння все одно здасться нікчемною у порівнянні з ціною війни, якщо вона все-таки почнеться.
DW: Донбас у 2022-му як Судети-38 та Південна Осетія у 2008-му
У серпні 2008 року російська армія вторглася на територію Грузії під приводом захисту населення регіонів, що відкололися від неї, від "геноциду"Видання Deutsche Welle шукає історичні прецеденти того, що робить російський президент щодо України та самопроголошених утворень на її території.
Експерти, яких опитали журналіст, вважають дії Володимира Путіна аналогічні військовій окупації Чехословаччини нацистською Німеччиною, яка розпочалася з анексії Судетської області у 1938 році.
"Він створив свою власну штучну Судетську область і робить там те, що робив Гітлер", - каже Саманта де Бендерн, науковий співробітник програми з Росії та Євразії лондонського аналітичного центру Chatham House.
Ще один історичний прецедент, який наводять у приклад експерти, це російсько-грузинська війна 2008 року. Тоді Кремль направив війська до Грузії під приводом захисту Південної Осетії та Абхазії, що відкололися від неї, і російські танки опинилися в безпосередній близькості від Тбілісі.
Крім того, експерти кажуть, що Володимир Путін, який уже називав те, що відбувається на сході України "геноцидом" (видання окремо зазначає, що немає жодних доказів, що підтверджують твердження Путіна про те, що українські сили завдавали шкоди цивільному населенню), може у відповідь вказувати США на їхні дії в інших країнах.
"Можна сказати: ви зробили це в Іраку. А ми зробимо це в Україні. США скажуть, що бомбили Белград, бо серби вбивали етнічних албанців у Косово. А відповіддю буде, що ми збираємось бомбити частину України, бо українці вбивають наших земляків у Донецьку та Луганську", - цитує газета експерта.
France 24: Захід не наважиться прийняти Україну та Грузію до НАТО
Володимир Путін у своєму зверненні до росіян заявив, що держави Україна не існуєЖурналісти France 24 задають експертам питання, чи вдасться Кремлю домогтися свого і не допустити в НАТО ні Україну, ні Грузію, а також про причини, які не дають Кремлю залишити сусідів без своєї нав'язливої уваги.
Одна з цих причин, на думку експертів, полягає в тому, що Росія вважає, що має історичне право на сферу впливу, до якого входить так зване "ближнє закордоння", і не дозволяє нікому зазіхати на цю сферу навіть ціною руйнування відносин із ним.
Тому для Кремля почуття відторгнення щодо Росії з боку України чи Грузії - це ціна, яку варто заплатити, щоб зупинити наступ "чужинців" з НАТО.
З погляду Заходу, агресивна стратегія Росії дорого обійшлася Москві через жорсткі санкції, які можуть стати ще жорсткішими, і різке погіршення відносин із згуртованим проти неї "західним фронтом".
"З іншого боку, якщо ми ґрунтуємо нашу оцінку на заявлених Москвою цілях, маючи на увазі збереження російського контролю, або, принаймні, впливу над цими конкретними регіонами, то ми можемо сказати, що російська стратегія виявилася успішною. Звичайно, можна було б заперечити, що ні Грузія, ні Україна не відмовилися від вступу до НАТО. Але де-факто їхнє членство в НАТО більше не виглядає реалістичною перспективою. Як би Грузія та Україна не хотіли вступити до НАТО, вони просто не зможуть", - вважає Ніколо Фасола, експерт із російської військової стратегії Бірмінгемського університету.
Ті самі міркування застосовні і до Заходу, переконаний експерт.
"На папері західні держави вирішують, хто вступить до НАТО. Але на практиці вони не наважаться ігнорувати Росію", - говорить Ніколо Фасола.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!