Олімпійські домовленості Путіна та Сі: російсько-китайський альянс на фініші

08/02/2022, 07:24:29

Антиамериканський блок

Володимир Путін через допінговий скандал із російськими спортсменами 2014 року не мав права відвідувати зимову Олімпіаду 2022, але китайський генсек особисто запросив колегу, обійшовши заборону. Таким чином лідер РФ став найбільш зірковим гостем Китаю, враховуючи, що західні лідери оголосили бойкот Олімпійським іграм в Пекіні.

Путін на церемонії відкриття Олімпійських ігор у Пекіні, 4 лютого 2022 року

Втім, головною ціллю зустрічі лідерів було узгодження китайсько-російських позицій на тлі їхньої стратегічної конфронтації з Америкою. Росія перебуває в жорсткій боротьбі зі США з 2014 року в Європі, а Пекін конкурує з Вашингтоном в економічно-технологічній царині, а також протистоїть геополітично йому у Східній Азії. Тому Путін та Сі домовились об’єднати зусилля проти Сполучних Штатів, дійшовши до принципової згоди по найважливішим питанням світового розвитку та двосторонніх відносин. Москва та Пекін фактично затвердили російсько-китайський альянс. Його основою стали:

• однакове бачення країнами питань державного суверенітету, національної безпеки і можливості проводити незалежну від США зовнішню політику;
• бажання реалізувати багатополярний світ, а потім посилювати вплив в сферах власних інтересів;
• спільна підтримка безпеки в Центральній Азії та Тихоокеанському регіоні, де КНР і РФ протистоятимуть США та їхнім союзникам;
• зовнішньополітична координація щодо різних міжнародних проблем: взаємодії країн БРІКС, російсько-української війни, Тайваню, Афганістану, Північної Кореї. Обоюдна підтримка в ООН;
• подальше поглиблення економічної співпраці;
• продовження військового та військово-технічного співробітництва.

Кожен із пунктів домовленостей буквально змінює існуючі правила міжнародних відносин та вводить світ у нову ‘нормальність’.

Спільні військові навчання Китаю та Росії під назвою ZAPAD/INTERACTION-2021

По-перше, КНР і РФ торпедують основні західні цінності: демократію, права людини, свободи. Вони створюють ідеологічно альтернативну систему, вважаючи, що демократія є загальнолюдським надбанням і що її суть може трактуватися по-різному. Тому режими в Москві та Пекіні, як там зауважують, мають право на існування. Фактично Китай і Росія забирають у США монополію на правильне трактування цінностей та легітимізують свої політичні устрої.

Себто вони декларують заборону Заходу втручатися у їхні внутрішні справи з метою демократизації. Права людини Москва та Пекін трактують як хочуть, а їхні суспільства розвиваються згідно національної специфіки. Так само Китай і Росія акцентують – безпека інших країн не може бути досягнута за їх рахунок – таким чином вони кидають прямий виклик спробам США створити регіональні альянси по стримуванню РФ і КНР. Ба більше, відкривають для себе можливість щодо силового розширення кордонів.

Зустріч в Пекіні, 4 лютого 2022 р.

По-друге, Росія та Китай намагаються вибити США з позицій світового лідера – ввести глобальну багатополярність. Вони звунувачують Вашингтон у гегемонії та воліють посилення свого впливу на периферії. РФ і КНР хочуть формувати з іншими державами «відносини нового типу»; однією з основ котрих стане китайська ідея «суспільства єдиної долі людства» – концепція спільних зусиль усіх країн щодо подолання глобальних проблем, де Китай буде основним гравцем. По суті, Пекін заявляє про право стати новим монополістом на глобальний порядок.

По-третє, новий імпульс отримує ШОС (Шанхайська організація співробітництва). Під контролем КНР і РФ організація має стати фундаментом регіональної безпеки в Євразії. Москва відповідатиме за військову стабільність, а Пекін – за економічну. ШОС співпрацюватиме з ОДКБ, зокрема в питанні стабілізації Афганістану. У Східній Азії російсько-китайський союз протистоятиме американським альянсам AUKUS (США, Австралія, Великобританія) і QUAD (США, Японія, Австралія, Індія). Активізується робота Москви та Пекіну з АСЕАН (об’єднання країн Південно-Східної Азії), де за останні роки значно послабилися позиції Сполучених Штатів.

По-четверте, РФ і КНР синхронізували свої позиції у зовнішньополітичних претензіях. Гравці закликали США відмовитися від планів розміщення ракет середньої та далекої дальності у Європі та азійсько-тихоокеанському регіоні (АТР). Москва визнає принцип одного Китаю – бажання Пекіна приєднати Тайвань. Китай підтримує Росію у претензіях до Заходу щодо нерозширення НАТО на схід. Окрім цього, голова МЗС КНР Ван І повторив російську позицію, сказавши, що для завершення війни на Донбасі Україна має виконати Мінські домовленості.

Фото: EPA/UPG

По-п’яте, поглибиться співпраця між Євразійським економічним союзом і китайською ініціативою «Один пояс, один шлях». Країни разом розвиватимуть Арктику. Ба більше, генсек Сі Цзіньпін поставив завдання збільшити товарообіг між країнами до $250 млрд. Це відбудеться за рахунок збільшення імпорту російських енергоносіїв і аграрної продукції. Були підписані нові контакти на поставки: 1) газу – по далекосхідному маршруту «Сила Сибіру – 3» – додаткові 10 млрд м³ на рік із родовищ острова Сахалін; 2) нафти – корпорація «Роснефть» надасть китайській CNPC 100 млн тон нафти за $80 млрд до 31 грудня 2033 року по ціні $109 за барель. Також Китай дозволив експорт російської пшениці та ячменю.

Відверто скажемо: в ситуативному російсько-китайському блоці Москва є молодшим партнером, а Пекін – старшим. КНР є економічною наддержавою, а РФ просто великою країною з ядерною зброєю. Однак Пекін свідомо підтримує показову рівність – зараз йому необхідні гарні відносини з Москвою. Росія принципово не прийме публічного лідерства іншої держави над собою. У протистоянні з США Росія потрібна Китаю як військовий партнер і американський ворог у Європі.

Чим більше ресурсів Вашингтон витрачатиме на боротьбу з Росією, тим менше він інвестуватиме в стримування Китаю.

Формулою сьогоднішньої співпраці РФ і КНР є наступна: «ні за яких обставин не будемо один проти одного, але необов’язково будемо завжди разом». Це цілком прагматичні відносини. Тим паче зараз головними торговельними партнерами КНР є саме ЄС і США. Китай публічно не підтримав анексію Криму та ретельно виконує санкційні вимоги Заходу щодо російських компаній.

Ділянка «Сила Сибіру» у провінції Хебей.

Тож розглянемо – як себе поводитимуть країни, якщо одна з них розпочне збройний конфлікт.

Україна та Тайвань

Для початку: багато вітчизняних ЗМІ намагаються провести паралелі між російсько-українською війною та протистоянням КНР і Тайваню. Але це некоректно. Існує значна структурна різниця між країнами.

Перше: попри те, що чимало тайванців виступає за оголошення незалежності, все ж більшість жителів острову бажає зберегти нейтралітет – певну автономність від Китаю. Нинішні тайванці ще не визначилися зі своїм майбутнім, на відміну від українців, багато хто з них ідентифікує себе як китайців. Українці та росіяни – різні народи, які восьмий рік перебувають у стані війни.

Друге: тайванський бізнес довіряє фінансовій системі КНР, проводячи платежі через китайські банки в результаті операційної діяльності. Між КНР і Тайванем значна економічна інтеграція. Важко собі уявити, щоб українські компанії зараз масово користувалися послугами Сбербанку чи ВТБ.

Фото: china.org.cn

Третє: Тайвань унікальний через свою багатомільярдну індустрію напівпровідників. Отримання ключових технологій виробництва високотехнологічної продукції у короткостроковій перспективі важливе Китаю через технологічну конкуренцію з Америкою. Україна, навпаки, потрібна Росії з геополітичної чи історичної точки зору, а не економічної.

Тобто у випадку китайської спроби приєднати Тайвань чи подальшої військової агресії Росії проти України, результати будуть різними. Хоча в обох випадках і РФ, і КНР опиняться під жорсткими міжнародними санкціями; причому не факт, що вони зможуть допомогти одне одному оговтатися від економічних покарань Заходу. Сьогодні потенційні фінансові втрати втримують Пекін і Москву від подальшої ескалації. Більше того, Вашингтон надіслав Пекіну прозорий сигнал: якщо відбудеться вторгнення Росії до України, проти Китаю також будуть застосовані обмежувальні заходи.

Саме тому Китай, якщо говорити про прагматичний підхід, вірогідніше за все, не буде підбурювати Росію до збройного конфлікту з Україною – інакше він також підпаде під західні санкції через економічну кооперацію й допомогу Москві. Втім, зі стратегічної точки зору, Пекіну було б вигідно ще ближче прив’язати РФ до себе – однак ціна може виявитися занадто високою.

Аналогічно, якщо Китай піде на возз’єднання з Тайванем і стикнеться з міжнародним спротивом, Москва просто буде спостерігати. Зважаючи на сьогоднішні реалії, ще раз акцентуємо: ані Росії, ані Китаю не буде вигідною війна в Україні чи на Тайвані через економічні втрати. Наразі стабільність РФ і КНР критично залежать від співпраці з Заходом. Втім, і це теж очевидно, авторитарні лідери не завжди ухвалюють рішення, базуючись на логічних викладках.

Національний прапор Тайваню видно у розірваному китайському національному прапорі під час протесту в Тайбеї, Тайвань, 23 серпня 2016 р.

Український погляд

Києву потрібно спокійно прийняти той факт, що відбулося російсько-китайське зближення. Якщо ми в подальшому будемо успішно боротися з російською агресією та не виконуватимемо небезпечні для нас Мінські домовленості – це не вплине на наші відносини з Китаєм.

Більш того, ми можемо спробувати стати «європейською Південною Кореєю» – на тлі розриву глобальних ланцюжків поставок запропонувати себе як виробничий майданчик для західних корпорацій.

Хоча Китай підтримує Північну Корею – свого фактичного сателіта та однозначного ворога для Сеула, Південна Корея розвиває зв’язки з Пекіном і активно просуває економічне співробітництво, вигідне, насамперед самим корейцям.

Схід потребує тонкого, стратегічного та виваженого підходу. Без емоцій. Корейська модель розвитку відносин із Китаєм може стати прикладом для нас, адже сьогодні на україно-китайському дипломатичному треку повний провал:

• немає українського посла в КНР;
• потужностей посольства не вистачає; 
• останній посол, Сергій Камишев, упродовж цілого року після початку відрядження не потрапив на прийом до Сі Цзіньпіна; 
• загалом немає українського ґрунтовного стратегічного бачення щодо Китаю. Визначення КНР просто як ‘торговельний партнер’ є недостатнім;
• вітчизняне китаєзнавство перебуває в занепаді через відсутність державного та суспільного попиту на якісну експертизу по Китаю. 

Цю несприятливу для нас ситуацію на азійському треку маємо виправляти.