"Тривожна валізка". Як у радянській Україні готувалися до бомбардування і евакуації
Робітники заводу біжать до бомбосховища під час навчань з цивільної оборони, середина 1980-х рр. Джерело: Кузьменко Е., Королев О., Земитан В. Гражданская оборона. Изд. 5-е. Киев, Вища школа, 1986В пізньому УРСР теж готувалися до можливої повітряної атаки ворога - ракетної чи авіаційної. Від того часу багато чого змінилося. Проте деякі з тодішніх настанов не втратили актуальності.
Знайомлячись із ними, можна також оцінити, чи готові в Україні сьогодні до подібних викликів.
Питанням захисту від повітряної тривоги надавали багато уваги. Від 1961 року існувала посада начальника військ цивільної оборони, який мав статус заступника міністра оборони СРСР.
В 1967-му відкрили військове училище цивільної оборони (неподалік Москви). А в 1970-ті роки полки цивільної оборони вже були розташовані в усіх великих містах.
Світломаскування приміщення і спосіб виготовлення паперових штор. Джерело: Зайцев А., Коржавин А. и др. Гражданская оборона. Москва, Воениздат, 1982Також активно роз'яснювали населенню, що робити в разі можливої ракетно-ядерної атаки. Зокрема, випускали навчальні посібники "Цивільна оборона" - в Москві їх видавало міністерство оборони, в Києві видавництво "Вища школа".
Виходив і більш популярний варіант посібника - ілюстрована "пам'ятка для населення" - під назвою "Це має знати і вміти кожен". Такі брошурки (м'яка обкладинка, 65 сторінок, наклад 1 млн. примірників, у 1984 році - шосте видання) продавалися в книгарнях. Вартість - 5 коп., як одна поїздка в метро.
У вишах обов'язково була кафедра цивільної оборони, студентам всіх спеціальностей викладали відповідний предмет (як правило, один семестр, тоді залік).
В установи і на підприємства щороку приходили лектори, як правило, колишні офіцери у відставці. Інструктували, як діяти в разі повітряної тривоги.
Раз на кілька років влаштовували навчання з цивільної оборони - працівники на кілька годин кидали роботу, а студенти навчання, і бігли до укриття.
Якщо персонал сховався в укритті на відстані 300 м протягом 8 хвилин, оцінка "відмінно". Протягом 10 хвилин - "добре", 12-ти - "задовільно". А якщо понад 12 хвилин, директор підприємства одержував догану.
Рекомендований вміст "тривожної валізки" для бомбосховища. Джерело: Кузьменко Е., Королев О., Земитан В. Гражданская оборона. Изд. 5-е. Киев, Вища школа, 1986Щоправда, люди не дуже серйозно ставилися до тих лекцій і навчань. Мало хто вірив, що на озброєну до зубів ядерну державу хтось наважиться напасти.
Влада, однак, переконувала, що головною небезпекою є "авантюристична політика США і країн НАТО, форсований розвиток стратегічних ракетно-ядерних сил США та інших імперіалістичних країн".
Вогнестійкий папір і мінімум світла
В разі потенційної загрози ракетної атаки чи авіаційного удару, рекомендували вжити запобіжних заходів.
Під час бомбування можуть виникнути пожежі, тому слід заздалегідь подбати про протипожежну безпеку. Тобто зняти з вікон гардини та фіранки, натомість повісити штори з паперу, просоченого розчином борної кислоти та бури - такий папір є вогнестійким.
Віконні скла бажано покрити розчином вапна або крейди.
Пропустити подкаст і продовжити подкаст
Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти
Випуски
Кінець подкаст
Одяг, взуття, книги скласти у шафи чи валізи. Всі дерев'яні споруди (сараї) слід розібрати, а горища та сходові клітини звільнити від громіздких речей.
Далі - світломаскування. З настанням темряви вікна житлових будинків, навчальних закладів, установ належало щільно закрити віконницями, щитами або шторами. А також вимкнути всі яскраві вивіски та реклами і ліхтарі, які освітлюють подвір'я та другорядні вулиці.
Освітлення основних вулиць звести до мінімуму, при цьому оздобити світильники світломаскуванням, яке виключає можливість випромінювання світла вгору.
Те саме стосується транспорту. Кількість лампочок у тролейбусах, трамваях, автобусах скорочується, а на фари слід вдягти пристосування, що зменшують силу світла і спрямовують його виключно в горизонтальному напрямку. Це стосується також автівок, електровозів тощо.
І, нарешті, перевірка бомбосховища. Якщо воно перебуває в користуванні підприємства чи населення, слід негайно його звільнити, натомість поставити нари і лавки для людей. Всі підвали мають бути пристосовані до потреб бомбосховища.
"Увага! Увага! Громадяни! Повітряна тривога!"
Почувши сигнал повітряної тривоги, людина мусить діяти залежно від того, де саме вона опинилася в цей момент.
Якщо вдома - вимкнути електрику, газ, вдягти дітей і старих, взяти з собою аптечку, запас продуктів, документи і поспішати до бомбосховища або підвалу свого будинку. З собою не можна брати тварин і птахів, а дитячі іграшки дозволялися лише беззвучні.
Якщо на роботі - виконувати вказівки місцевого штабу цивільної оборони. Всі установи та підприємства мали план евакуації працівників і чіткі маршрути пересування кожного структурного підрозділу до укриття.
Якщо на вулиці - прямувати до найближчого бомбосховища (скрізь мають бути вказівники), станції метро або підземного переходу. Укриттям також можуть слугувати тунелі, підземні колектори, котловани споруд, що будуються, яри та лісопосадки.
Якщо в громадському транспорті, ситуація складніша.
"Не дозволяється вимагати від водіїв негайної зупинки автобусу, тролейбусу, трамваю, - попереджає посібник для населення, - водії зазвичай знають, де поблизу розташовані бомбосховища або інші укриття, вони підвезуть пасажирів до них і лише тоді зупинять транспорт". Водій автобуса, що рухається на околиці, має вивезти пасажирів за межі міста.
Якщо в громадському просторі (магазин, кінотеатр, базар тощо) - діяти відповідно до вказівок адміністрації. В разі їх відсутності, вийти на вулицю і скористатися найближчим укриттям.
Якщо діти перебувають у школі, вчителі мають негайно вести їх до бомбосховища. Заборонено відпускати дитину додому.
Залишати укриття можна після сигналу "Відбій повітряної тривоги".
Валіза з ярличком та одяг з міткою
Речі, які рекомендували взяти з собою в евакуацію: валіза з ярличком тощо. Протигаз - тому що не виключали ядерної чи хімічної атаки. Джерело: Это должен знать и уметь каждый. Памятка для населения. Изд. 3-е. Москва, Воениздат, 1980Радянський підхід до евакуації людей в іншу місцину базувався на тому, що все має відбуватися організовано, під керівництвом штабу цивільної оборони. А не так, що кожен сам собі намітив, куди їхати. Саме штаб мав вирішувати, яку частину населення виводити з небезпечної зони пішки (перебування в дорозі - не більше доби), а яку - транспортом.
Йшлося про вивезення городян у заміську зону.
Штаб цивільної оборони мусив оголосити про початок евакуації через ЗМІ та силами ЖЕКів.
На кожному підприємстві чи в учбовому закладі ще на етапі загрози ракетного удару зобов'язані були скласти евакуаційні списки. І тут - ключовий момент: члени сім'ї працівника мали евакуюватися разом з ним, тобто їх вносили до списку не за місцем їхньої роботи чи навчання, а саме за місце роботи глави сім'ї.
Відтак усім членам сім'ї належало якнайшвидше прибути додому й підготуватися до евакуації.
Найперше - документи: паспорт, військовий квиток, диплом про освіту, свідоцтва про народження дітей. Запас продуктів на 2-3 доби. Звичайно, гроші, медикаменти.
Речі (одяг, взуття, постільні речі) належало покласти у валізу, до якої прикріпити ярличок з прізвищем, адресою та назвою населеного пункту, куди евакуюються (тобто главу сім'ї на роботі мали одразу поінформувати, де вони перебуватимуть в евакуації).
Про кількість валіз уточнень немає, але, приміром, у часи Другої світової дозволяли дві валізи на родину.
Дітям дошкільного віку - пришити на одяг мітку з білої тканини, на якій написати прізвище, ім'я та по батькові, адресу батьків і кінцевий пункт евакуації.
Далі вимкнути газ, електрику, зняти з вікон фіранки (на випадок пожежі), закрити всі вікна й кватирки - і показати представнику ЖЕКу, що всі вимоги виконано.
Після цього всією родиною якнайшвидше вирушати на збірний евакопункт, до якого приписане підприємство, де працює глава сім'ї. Евакопункти передбачалося розмістити в приміщеннях кінотеатрів, будинків культури, шкіл, розташованих неподалік залізниць або портів.
Евакуацією тих, хто не працює (пенсіонери, інваліди), мали опікуватися ЖЕКи.
Після прибуття в кінцевий пункт евакуації, люди мусили зареєструватися на приймальному евакопункті й одержати направлення до свого тимчасового притулку, тобто кімнати в сільській хаті або гуртожитку.
Так це виглядало на папері. Але хтозна, чи відбувалося б усе саме так, якби справді виникла загроза війни чи сама війна.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!