Як у Києві святкували Різдво 100 років тому. Битва календарів і комсомольці проти церкви
Нині новорічно-різдвяні свята тривають ледь не місяць - починаються в другій половині грудня й розтягуються аж до середини січня.
Ще б пак: двічі Різдво, двічі Новий рік. Така нетипова для інших країн ситуація почала складатися 100 років тому - на початку 1920-х через реформу календарів.
Для киян 1921-й був першим роком, який вони повністю прожили "під совєтами".
Раніше більшовики двічі з'являлися в Києві, але щоразу ненадовго. Однак улітку 1920-го втретє заволоділи містом - і ось уже півтора роки тримали його.
І хоча цього разу, на відміну від попередніх атак, червоні контролювали майже всю територію України, чимало городян потай сподівалися, що це не назавжди.
Ходили чутки, ніби Симон Петлюра, який перебував на еміграції, збирає військо й незабаром вижене "диктатуру пролетаріату".
Місто завмерло
Чим запам'ятався киянам 1921 рік, що минав? Насамперед голодом, інфляцією і терором.
Катастрофічну нестачу продуктів місто "успадкувало" від попереднього 1920-го.
"Хто з письменників розповість про мертвий Київ 1920-1923 років? - згадував у "Болотяній Лукрозі" прозаїк Віктор Петров (Домонтович). - Не працювали фабрики, електрична станція, водогін, млин Бродського. Хмари диму не відокремлювали небо від міста. Кіпоть не осідала на золото барочних бань і іржу бляшаних дахів Подолу. Знедимлене повітря стало прозорим".
Життя в місті без електрики, водопостачання, борошна і хліба майже завмерло.
Підцензурні радянські газети не подавали повідомлення про голод у Києві, натомість про це писали зарубіжні українські газети. "Свобода" (США), 18 червня 1921 рокуПропустити подкаст і продовжити подкаст
Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти
Випуски
Кінець подкаст
Щоб вижити, чимало киян тікали до села. Так зробив, зокрема, згаданий Віктор Петров, ставши викладачем у соціально-економічній школі в Баришівці, що на Переяславщині.
Там зарплату видавали не грошима, які через галопуючу інфляцію були нічого не варті, а натурою: кілька пудів борошна, пшоно, сало. Вчителі з учнями ходили рубати ліс, тож мали дрова.
Викладати в тій школі також приїхали з Києва літератори Микола Зеров, Юрій Клен, Максим Рильський, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович.
"В Києві всі крамниці зачинені, - описувала ситуацію в квітні 1921-го варшавська "Українська трибуна". - Вся торгівля споживчими продуктами провадиться на Галицькім базарі, недалеко залізничного двірця (вокзалу). Тут можна дістати всьо, чого забажається, за грубі гроші. […] Промислове життя завмерло зовсім. Фабрики з малими виїмками стоять. Припинився майже зовсім залізничний рух. Подільська залізниця зруйнована, потяг з Шепетівки до Києва йде 3-4 дні, а іноді й тиждень або два".
Тим часом у Києві лютує ЧК, зловісна попередниця ОГПУ-НКВД - щодня розстрілюють 15-40 людей.
Дитяче свято і розваги для дорослих
Із тогочасним святкуванням Нового року та Різдва склалася дивна колізія. Раніше Різдво святкували раз на рік - 25 грудня. Це було чарівне сімейне свято, переважно дитяче.
Олександр Вертинський, відомий автор і виконавець пісень, згадував про своє київське дитинство: "На Різдво, на Святвечір, після ретельного прибирання у квартирі натирали підлогу. Здоровенний веселий чоловік Микита танцював на одній нозі по кімнатах з ранку до вечора, возячи щітками по підлозі та заповнюючи всю квартиру скипидарним запахом мастики та власного поту. Потім той же Микита приносив з базару високу пишну ялинку".
Різдвяну ялинку ставили в кімнаті, де вона розмерзалася, наповнюючи квартиру приємним та хвилюючим запахом хвої. Тоді батьки у супроводі прислуги вирушали вбирати її. Діти в іншій кімнаті нетерпляче чекали, коли їх покличуть.
Очікування могло тривати і годину, і дві, але для дітлашні то були найбільш хвилюючі, найсолодші години року. Нарешті лунало довгоочікуване: "Діти-и-и!", і юні члени сім'ї мчали наввипередки, щоб першими побачити лісову красуню. На ній урочисто запалювали свічки.
"Ялинка, - продовжував Вертинський, - стояла ошатна, велика, до стелі, й була схожа на якусь древню царицю, вдягнену в перли і парчу, горду і прекрасну… Я довго дивився на неї, поки не догоряли свічки і кімнати не наповнювалися особливим чадним димком від трохи підпалених гілок та запахом парафіну. Потім ялинку гасили, і всі йшли спати".
За тиждень, в ніч на 1 січня, зустрічали Новий рік. То вже були розваги для дорослих, причому традиційно не вдома: підприємці з родинами з'їжджалися в Купецьке зібрання на новорічний бал, чиновники поспішали до своєї установи на нічний корпоратив, шанувальники мистецтва надавали перевагу театрові, де після вистави глядачі брали участь у спеціальній програмі у вестибюлі - святковий карнавал, концертні номери, шампанська імпреза тощо.
Рекламне оголошення від "Шато-де-Флер" пропонує взяти участь у великому новорічному маскараді й покататися на ковзанці. "Киевлянин", 31 грудня 1900 рокуЛюбителі спорту "в'їжджали" в Новий рік на ковзанці в саду "Шато-де-Флер", де відбувався "карнавал на льоду, музика, літаючі вогні". Чимало киян також зустрічали Новий рік у ресторані - місця слід було бронювати заздалегідь.
Але 1918 року Центральна Рада запровадила календарну реформу - замість юліанського календаря, за яким жила Російська імперія, ввели григоріанський, звичний для Європи. Тобто 16 лютого перетворилося в Україні на 1 березня.
Наступні українські уряди - гетьмана Павла Скоропадського, голови Директорії Симона Петлюри - теж дотримувалися європейського літочислення. Не стали виключенням і більшовики.
Однак Російська православна церква не визнала ані владу більшовиків, ані новий стиль літочислення, який вони запровадили в Росії. Відтак більшість вірян, в тому числі в Україні, теж міряли час за старим стилем. Тому в народному уявленні - на відміну від офіційних дат - Різдво переїхало на 7 січня, а Новий рік припав на 13-те.
Так виникли два Різдва і два Нових роки.
"Свята, іменини - все це по-старому"
Нині чомусь вважають, що більшовики, захопивши владу, одразу все заборонили - і релігійні свята, і Різдво, і різдвяну ялинку. Це не так. У радянських календарях аж до 1929 року релігійні празники позначалися червоним - це неробочі дні.
Зокрема, після Різдва вихідними були 25 і 26 грудня. Натомість "народні" 7 і 13 січня - дні робочі.
В календарі 1925 року релігійні свята позначені червоним, але в примітках лукаво названі "Особливими днями відпочинку". Адресно-довідкова книга "Вся Москва", 1925 рікВикористання старого чи нового календаря перетворилося на такий собі індикатор ставлення до червоної влади: святкування "старого" Нового року набуло відтінку своєрідної політичної фронди.
Тож поки київські симпатики більшовиків святкували 1-го січня офіційний Новий рік - збиралися в клубах комуністів чи профспілкових установах, що в Палаці праці на Володимирській, 33 (нині там СБУ) і співали "Інтернаціонал", - пересічні городяни постилися, готувалися до "істинного Різдва" 7 січня й очікували "справжній Новий рік" 13 січня.
Академік Сергій Єфремов, мешканець Гоголівської вулиці в Києві, занотував у щоденнику: "Перше празникова суєта була тільки два тижні, а тепер мало не цілий місяць: і по-новому, і по-старому, - без кінця тягнеться... Свята, іменини - все це, по старій традиції, святкують по-старому".
Отже, значна частина киян вельми скептично ставилися до григоріанського календаря.
Саме в 1920-ті роки святкування "старого Нового року" набуло неабиякої популярності - насамперед, у середовищі непманів (торгівці, які заробляли гроші у 20-х років під час нетривалої ринкової Нової економічної політики більшовиків). Ця грошовита публіка "запалювала" в кабаках з купецьким розмахом, не шкодуючи грошей і не ховаючись, оскільки влада не карала за дотримання "старорежимного" календаря.
Та коли за кілька років почали згортати НЕП, Новий рік за старим стилем оголосили… святом непманів. І саме тоді почався лютий наступ на його святкування, а також його центральні страви - ікру й салат "Олів'є".
Зі згортанням НЕПу з'ясувалося, що старорежимні свята користуються симпатією значної частини населення. І не лише старої інтелігенції. Певні підприємства й установи примудрялися "відгуляти" Новий рік двічі - за григоріанським, а тоді за юліанським календарем. Приміром, деякі музеї не працювали і 1-го, і 13 січня.
Безрезультатні карнавали
До григоріанського календаря привчали також дітей. У школах 1 січня влаштовували новорічні ранки: силами учнів готували театральні вистави, тексти яких ще восени затверджували в Губліті - губернській цензурі.
Йшлося про ідеологізовані спектаклі, в яких протистояння старого і нового років подавалося крізь призму класової боротьби. Новий рік, головний герой, якого підтримували комсомольці, червоноармійці й робітники, одержував переконливу перемогу над Старим роком, що уособлював капіталіста - Старий рік тікав з країни.
Попервах червона влада не скасувала релігійні свята, а лише намагалася замінити їх подібними своїми. Наприклад, у 1922 році, що наступив, виникла ідея "комсомольського Різдва" - звісно, за новим календарем.
Комсомольці виступали з доповідями, викриваючи "попівське Різдво", влаштовували карикатурні судові процеси над чучелами священиків, організовували вуличні карнавали, костюмовані учасники яких сатирично зображували ченців, різдвяну гуску, чортів, богів тощо, а також несли опудала ідеологічних ворогів - білогвардійців, куркулів, представників світового імперіалізму.
Апофеозом тих походів було публічне спалювання опудал у вогнищах на міських площах.
"Комсомольське Різдво" зазвичай тривало два тижні - з 25 грудня до 7 січня. Інколи - до 14 січня. То були непрості для вірян дні через постійні чутки, що активісти вриватимуться в церкви й будинки та влаштовуватимуть погроми.
Насправді в будинки ніхто не вривався, натомість комсомольці похвалялися, що в кількох церквах зірвали богослужіння.
Лише 1929 року влада переконалася, що підміна традиційних свят новими, попри всю їхню атракційність, не дає бажаного результату. Тож заборонили "попівське Різдво" разом з ялинкою, а "комсомольське Різдво" скасували.
Відтоді зимові свята набули геть іншого вигляду.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!