Пончик, який підкорив Америку, а затим і весь світ
Донати, вони ж пончики, з'явились в США з переселенцями з Нідерландів і знайшли там другу батьківщину. Спочатку вони були недорогим способом заморити черв'ячка, але згодом перетворились на улюблені національні ласощі та символ Америки.
У більшості з нас у серці є місце для пончиків: піддатливе тісто, хрумка глазур, солодке, яке майже неможливо винести, але ніхто від нього не відмовляється, а якщо відмовляється, то ненадовго.
Піраміди таць із золотистими пончиками зустрічають ранніх відвідувачів кафе та створюють їм настрій на подальший день. Мережа фірмових кав'ярень Dunkin' Donuts має понад 12 тисяч точок у 45 країнах, у тому числі 7 тисяч у США, та щоденно обслуговує п'ять мільйонів клієнтів.
Я з ніжністю пригадую пончики з яблучною глазур'ю, які продавались у магазинчику в моєму рідному місті. Напевне і ви не забули пончики свого дитинства.
Пристрасть до смаженого тіста - наш старий гріх. Люди стали так готувати, щойно навчились молоти муку та придбали достатню кількість тварин та олії.
Але самі пончики, якими ми їх собі уявляємо сьогодні, з'являлись порівняно не так давно. Їхній північноамериканський варіант - донати (цим же словом зараз стали називати грошові пожертви на будь-які цілі - Ред.), що поширились по всьому світу, виникли у перші десятиліття після американської війни за незалежність, і зобов'язані своїм існуванням голландцям.
Хоча пончики вважаються національною стравою США, їх привезли з ЄвропиВивчаючи історію доната, ви можете здивуватись, коли дізнаєтесь, що перші часи ці солодощі стійко асоціювались з американським патріотизмом. Молода нація шукала власне коріння та особливе місце у світі: літературу, риси характеру та їжу. Письменники та журналісти вглядались у недовгу історію нової держави, знаходячи там приводи для ностальгії та гордості.
Пропустити подкаст і продовжити подкаст
Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти
Випуски
Кінець подкаст
Нью-Йорк починався к Нью-Амстердам, і до спадщини перших голландських поселенців ставились з особливим пієтетом.
Частиною цієї спадщини були кульки зі смаженого тіста під назвою олікукен (oliekoecken), тобто "олійні пиріжки". Перший їхній рецепт можна знайти у голландській кулінарній книзі 17 століття. Олікукени пекли з дріжджевого тіста та начиняли сушеними фруктами.
Найраніша згадка про такі пончики зустрічається у Вашингтона Ірвінга, літератора і дипломата, автора першого відомого твору американської літератури, оповідання "Рип ван Вінкль", що писав під псевдонімом Нікербокер (цим словом стали називали спадкового ньюйоркця).
У 1809 році Ірвінг випустив "Історію Нью-Йорка", де описав дивакуваті американо-голландські звичаї, в тому числі "примітивні чаювання" недавнього минулого.
"Ці модні вечірки були надбанням вищих класів, тобто тих, хто мав власних корів і фургони, - розповідав він із сумішшю сентиментальності та поблажливості. - Головною прикрасою столу була величезна тарілка солодких пончиків, засмажених на свинячому салі, під назвою "донати" чи "олікукени" - маловідомі сьогодні солодощі збереглись лише у корінних голландських сімей".
Визначення доната як народного домашнього десерту створила йому репутацію споконвічно американської їжі.
Хоча пончики вважаються національною стравою США, їх привезли з ЄвропиІсторик кухні XVIII століття Джон Таунсенд на своєму ютуб-каналі виводить назву від dough ("тісто) та розповсюджених у ті часи ginger nuts - "імбирних горішків", печива розміром з грецький горіх.
Політ гастрономічної фантазії продовжувався. Через 50 з лишком років після того, як Вашингтон Ірвінг вперше згадав донати, вони набули нинішньої форми кільця.
Легенда пов'язує це з матросом із Нової Англії на ім'я Хенсон Грегорі та його матір'ю. Один із варіантів цієї легенди розповідає, що жінка пекла сину, який відправлявся у плавання, круглі пончики, а він, стоячи на вахті, "насаджував їх на ручку штурвала".
Можливо, все було ще простіше. Круглий шматок вологого тіста, кинутий у киплячу олію, всередині залишався непропеченим. Тому придумали робити у великих пончиках дірку, щоб вони готувались рівномірно.
Свій внесок вніс і спосіб життя мешканців Нової Англії, точніше - поширений там у позаминулому столітті китобійний промисел. Маючи повно китового жиру та чани на борту, найпростішою справою було що-небудь у них засмажити, пише Майкл Кронди в книзі "Донат: історія, рецепти та знання від Бостона до Берліна".
"Всі співали та кричали: "Донати, донати!", описувала настрої китобоїв після вдалого полювання американська художниця Мері Брюстер, що побувала на промислі в 1845 році. А на наступний день "всі смажили донати та неабияк веселились".
Але справжня всесвітня слава прийшла до пончиків-донатів під час Першої світової війни, коли дівчата з Армії спасіння масово випікали їх для солдатів.
Сотні тисяч пончиків роздавали прямо в окопах. Було надрукувано величезну кількість плакатів із вираженням вдячності тим, хто доносив до військ смак рідного дому.
До моменту закінчення війни пончик став тотемом Армії спасіння та закоренілим символом батьківщини, писав Джон Едж в книзі "Донат: любов Америки".
Сучасний донат - це солодкий десерт, але раніше вони вважались їжою селян та китобоївВтім, когось війна таки відвернула від пончиків. Про дівчину на ім'я Елен Перв'єнс говорили, що вона приготувала їх цілий мільйон. Уже в мирний час, коли під час кампанії зі збору коштів Армії спасіння вона знову пекла їх у нью-йоркському готелі "Савой", кореспондент New York Times взяв у дівчини інтерв'ю.
"Мені більше не доставляє задоволення їх робити, - сказала вона. - Для мене це заняття невідривно пов'язане з війною, а на війні не може бути нічого хорошого".
Сказати по правді, донати - їжа непогана, але викликати захват вони можуть хіба що на борту китобійного судна чи в сірому окопі - за нестачі кращого. Точно так само й знамениті смажені хлібці корінних жителів Америки виникали в бідні часи переселення та резервації.
Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!